Про Лесю Українку: Не лише образ стражденної поетки

Світ знає Лесю Українку як поетку незламного духу, яка все свідоме життя боролася з хворобою. Але насправді за цим образом стоїть жінка феноменальної ерудиції, чіткої громадянської позиції, трохи іронічна і з феміністичними настроями. А ще – надзвичайно талановита і віддана у коханні.

Дитина-вундеркінд і поліглотка

Сьогодні таких дітей називають вундеркіндами, а в другій половині ХІХ століття Леся була нетипово схильною до науки і слова дитиною заможних батьків. Читати навчилась вона в 4 роки, а в 9 написала перший вірш «Надія».

Згодом вона вивчить понад 10 мов: французьку, німецьку, італійську, англійську, польську, болгарську, латину, грецьку… І в 12 років почне перекладати літературні твори. Першими були «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя – українця, який обрав писати російською.

Про що мовчала радянська школа: «осоружна Москва»

Сама ж Леся Українка вільно володіла російською, проте ще в юні роки розуміла значущість рідної культури. Якими б улесливими не були слова колег, що дбали про модну тоді російську літературу і отримували багато поціновувачів за це, вона не піддавалася. Українка не лише за псевдонімом, а й за внутрішнім покликанням.

«Інакше як кацапом вона росіян не називала в листах. Вона була свідома того, що «Рим ходив у Грецію до школи». Вона була свідома культурної вищості України щодо Росії», – говорить про позицію Лесі Українки професорка, викладачка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва.

Недаремно твір «Бояриня» був так довго забороненим. Маркером культурної вищості України в творі авторка робить якраз ставлення до жінки.

«Бояриня» – це текст, в якому головна героїня в якийсь момент з виразом культурної погорди, це не мова ненависті, це мова культурної погорди, каже: «Та й осоружна ж ся мені Москва!», – цитує Віра Агеєва.

І додає, що у багатьох творах поетки можна роздивитися образ сильної, вмотивованої до прийняття рішень і готової до влади жінки. Такі феміністичні мотиви, так само як і «погордне» ставлення до Росії, у радянський час не афішувалися. Найбільш зручним варіантом було показувати хвору і змарнілу жінку, яка страждає від тілесного і душевного болю через нерозділене кохання.

Найбільше кохання і одна ніч на «Одержиму»

А великим коханням Лесі Українки став журналіст із Білорусії Сергій Мержинський. Це йому присвячені «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами…». Лесі Українці було двадцять шість, коли вони познайомилися в Ялті – там обоє лікувалися від туберкульозу. Батьки дівчини були проти цих стосунків, адже фізичний стан Сергія вже був важким, а прогнози невтішними. Проте наперекір батьківській волі Леся поїхала доглядати коханого. Але почуття не були взаємними. Мержинський кохав іншу. І навіть мав сміливість просити Лесю писати під його диктовку листа до Віри Крижанівської. Помер чоловік практично на руках у Лесі Українки. В останню ніч біля нього вона написала поему «Одержима». І ще довго носила жалобу.

Через шість років Леся Українка вийшла заміж за музикознавця-фольклориста Климента Квітку. Чоловік був молодшим на 9 років. Матір знову не підтримала цього рішення, тож молодій жінці довелося відмовитися від сімейних статків. Хвороба Лесі дуже прогресувала. Подружжя було змушене продавати меблі і книги, аби оплатити лікування. Вони їздили в пошуках лікування і підходящого клімату до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, були на Кавказі, в Криму.

Причини хвороби: неочікувана версія

Чому ж захворіла на туберкульоз дитина із заможної родини? Є кілька версій. Класична і найбільш поширена говорить про те, що дівчинка у юному віці ходила дивитися на відзначення свята Водохреща, промочила ноги, довго стояла на холоді і дуже застудилася. Це і спровокувало розвиток туберкульозу кісток. Перші ознаки з’явилися на руці, яка дуже спухла і не дозволила грати на фортепіано.

Другу версію висловила, зокрема, завідувач Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки Віра Комзюк, пишуть Волинські новини. Посилаючись на доктора медичних наук і літератора Юрія Щербака, вона розповіла, що мати не годувала маленьку Лесю грудьми. Тому дитині давали коров’яче молоко, розведене водою, бо в неї не було молока.
«І нібито через молоко від корови, хворої на туберкульоз, пішло зараження – Леся захворіла на сухоти кісток».
Вона також нагадала відомішу версію хвороби поетеси – внаслідок застуди. Сильне переохолодження тільки стало поштовхом до того, що хвороба почала прогресувати.
«Її сестра Оля згадує, що якось та пішла на річку Стир подивитися на свято Водохреще, – повідомила завідувачка музею, – і дуже намочила ноги, бо понад годину простояла у холодній воді».
Як стверджує Комзюк, пізніше Леся занедужала ще й на туберкульоз легенів.
«Два місяці вона не відходила від свого коханого Сергія Мержинського, який хворів на сухоти відкритої форми, – додала науковець. – Він помер, а Леся Українка захворіла й опісля дві зими лікувалася в Італії».
Крім того, Віра Комзюк назвала міфом чутки про «особливі» взаємини Лесі Українки й письменниці Ольги Кобилянської.
«Як можна, зустрівшись двічі за все життя, бути лесбіянками?! – переконує завідувач музею. – Одного разу бачилися тиждень і другого – стільки ж! Це міфи. І Леся Українка, й Ольга Кобилянська поважали одна одну, підтримували – як могли».
Ольга Кобилянська, стверджує Віра Комзюк, любила письменника Осипа Маковея, але, за її словами, «щось там у них не склалося».
«А в стосунки Лесі Українки з Климентом Квіткою (чоловік Лесі Українки, – «ВН») постійно втручалася Олена Пчілка (мати Лесі Українки, – «ВН»), – розповіла науковець.