Усе почалося, наскільки можна судити, після зміни головнокомандувача Збройних сил. У лютому 2024 року президент поставив перед новим головкомом Олександром Сирським завдання провести «аудит» наявного людського ресурсу: мовляв, із мільйона людей під рушницею реально воює від сили третина, а втрати такі, що мобілізація їх не покриває. Треба щось робити!
Генерал узяв під козирок і вже в березні відзвітував: аудит у розпалі, внутрішні резерви знайдено, чисельність частин, не задіяних на фронті, «переглядається». Точної кількості тих, кому судилося вирушити на передову, звісно, не називали, але дали зрозуміти: йдеться про десятки, якщо не сотні тисяч людей. Це особовий склад численних взводів і рот охорони, забезпечення, інших тилових і гарнізонних підрозділів. А ще - військових навчальних закладів і формувань, які начебто виконують «бойові та спеціальні завдання», але не сидять в окопах: флот, ППО тощо.
Заповнювати втрати піхоти за рахунок цієї різнорідної маси планували двома способами: ротаційним (тобто фронтові відрядження на кілька місяців із поверненням до рідної частини) і переведенням «з кінцями». Перший збиралися застосовувати до моряків, зенітників, фахівців підрозділів зв'язку, навчальних закладів, замінити яких не так просто; другий шлях чекав на «малоцінні» кадри. При цьому передбачалося, що людей забиратимуть вибірково, за планом, щоб не послаблювати до крайності підрозділи-«донори».
«У принципі цілком робоча схема, навіть справедлива, — вважає офіцер однієї з мотопіхотних бригад капітан Микола В. - І справді, у нас в армії є люди, які скоро три роки як на передку, багато хто без відпусток; і ті, хто весь цей час перебував у тилу — і добре якщо службу якусь важливу несуть. Купа народу задіяна в охороні складів і тому подібних об'єктів, стоїть на блокпостах. Їх цілком можна перекинути на фронт, замінивши тими, хто пробув на нулі тривалий час».
Однак чіткий алгоритм почав ламатися вже у травні 2024 року, коли російські окупанти розпочали новий наступ у Харківській області. Так вийшло, що на цьому напрямку в Сил оборони практично не було резервів, які дозволили б оперативно купірувати натиск ворога, який вельми бадьоро просувався в перші кілька діб операції. Довелося гарячково перекидати війська з інших ділянок фронту, попутно «накачуючи» їх військовослужбовцями з частин, не задіяних на нулі. Не розбираючись. Природно, про те, що планувалися якісь там планові ротації, ніхто не згадав. Під удар, зокрема, потрапили військові моряки:
«За лічені дні ополовинили команди багатьох кораблів і катерів, — розповідає військовослужбовець ВМС Юрій В. - Людей переводили в морську піхоту, причому саме переводили, а не відряджали. З бортів знімали радіометристів, акустиків, сигнальників, мотористів — тобто фахівців, яких готували не один рік. І в складі зведених рот - на Харківщину. Дорогою багато хто втік у СЗЧ, а вже на передовій їх упродовж доби розкатала ворожа арта і КАБи. Потім командування схаменулося, переведення зупинили, але на той час боєздатність флоту знизилася радикально. Дійшло до того, що на багатьох кораблях тепер некомплект швартувальних команд, що загрожує підвищеним травматизмом. Щоб компенсувати дефіцит кадрів, що утворився, у навчальні центри полетіли накази готувати більше флотських спеців. Це може викликати лише гірку усмішку: професіоналів із досвідом збираються замінити матросиками, які пройшли в кращому разі місячну підготовку».
За флотськими пішли ППОшники. Їх вигрібали в піхоту все літо. Не всіх, звісно — лише найбільш «малоцінних», бійців мобільних груп. Проблема в тому, що саме мобільні групи — найефективніша зброя проти тих же «шахідів». Як це позначилося на боротьбі з такими засобами ворога, сказати складно: офіційні дані щодо збитих БПЛА не показують якогось провалу, однак останні масовані удари по тій самій Одесі змушують сумніватися в правдивості цифр від військової влади.
Ну і нарешті, медики. Про те, що їх усе-таки переводять у піхоту, повідомляла не тільки Безугла. Той же Олексій Гончаренко:
«Це пиздець! Я щодня отримую численні звернення про те, що професійних медиків переводять із військових госпіталів на бойові посади в піхоті. Ще раз: людей, які рятують життя нашим військовим, щодня роблять надскладні операції, переводять у штурмовики».
За інформацією «Думської», переведення торкнулися і військово-медичного клінічного центру Південного регіону, відомого одеситам під старим найменуванням як 411-й госпіталь. Щоправда, до того, щоб відправляти в піхоту військлікарів, справа не дійшла.
«Забирали двічі по 50 осіб, — розповів нам співробітник медустанови. — Роту охорони відправили і середній медичний персонал, санітарів і фельдшерів. Лікарів якщо і переводять ближче до передової, то все ж на медичні посади. Щоправда, і тут вистачає дурості: використовувати невролога або онколога в стабілізаційному пункті як хірурга — далеко не найкраще рішення. Але, на жаль, зараз це звичайна справа»
Треба сказати, що на фронті зараз серйозний дефіцит бойових медиків, який заповнюють як доведеться. Доходить до того, що часто на такі посади призначають зовсім випадкових людей:
«Зі мною в учебці (на курсі базової загальновійськової підготовки, — Ред.) були дві дівчинки, які йшли на якісь штабні посади, діловодів, чи що. Так от, їх зробили бойовими медиками та відправили у мехбригади, які воювали. І це при тому, що тактичну медицину нам давали в кращому разі два дні»,
— розповідає військовослужбовець контрактної служби Ірина.
«Треба розуміти, що дисбаланс між тиловиками й тими, хто реально воює, — це норма, — коментує ситуацію військовий оглядач «Думської» Віктор Босняк. — Свого часу американці порахували, що на одного лінійного фронтовика, піхотинця, артилериста або танкіста, припадає 6-7 осіб, які його забезпечують. Це було ще в Холодну війну. Після вони оптимізували структуру армії та домоглися співвідношення 1:3. Наша військова система куди більш закостеніла й архаїчна, попри всі реформи, тому в Україні, як і раніше, 1:6 або навіть 1:7. Щоб змінити стан речей, потрібно проводити тотальну реорганізацію Збройних сил, що в умовах повномасштабної війни неможливо. Тому, так, ротації. Це паліативне рішення, але єдине в нинішніх умовах».
Однак, як бачимо, воно породило нову проблему. Нормального механізму ротації військовослужбовців створити не вийшло, і в підсумку стрільці рот охорони продовжують сидіти в тилу, а кваліфікованих медиків і ППОшників відправляють у піхотні підрозділи. Це теж наслідок відсталості й негнучкості системи, якій дуже складно пристосовуватися до мінливих обставин. Ну звичайно, наслідок того, як було поставлено завдання.
Я це бачу так. Президент сказав Сирському: «О, у тебе сотні тисяч у тилу сидять, прохолоджуються. Чому?» — а той відповів: «Виправимо, пане верховний головнокомандувач». Часу створювати прозорі, виразні, розумні механізми переведення людей, щоб і піхоті допомогти, і іншим формуванням не нашкодити, не було, військове керівництво цікавила тільки статистика — стільки-то тисяч туди, стільки-то сюди. А те, що якогось гідроакустика в морпіхи записали, так це ліс рубають — тріски летять. Усе як завжди.
Автор — Микита Горемика
Джерело
«Аудит Сирського» і дисбаланс між тилом і фронтом: чому медиків і ППОшників масово переводять у звичайну піхоту?