Війна на виснаження почалася: як виглядає нова реальність і як до неї пристосуватися Україні

Війна на виснаження, про яку так багато говорилося і писалося, де-факто розпочалася, вважає журналіст Вадим Денисенко. І в зв'язку з цим, на його думку, нам потрібно: а) зрозуміти, що це нова реальність; б) треба думати, як адаптовуватися до цієї нової реальності.

 Удари по російських НПЗ — частина війни на виснаження

Війна на виснаження-2025?

Війна на виснаження, про яку так багато говорилося і писалося, де-факто розпочалася. І нам потрібно: а) зрозуміти, що це нова реальність; б) треба думати, як адаптовуватися до цієї нової реальності.

Що змінилося?

По суті, Україна та Росія зняли будь-які запобіжники по ударах по критичній інфраструктурі. Єдиною "червоною лінією", схоже, залишаються удари по нафтовій інфраструктурі Новоросійська та критичній портовій інфраструктурі Одеси.

Чому?

Головна причина — США, схоже, остаточно визначилися з тим, що їхня економічна ціль — повністю видавити РФ з європейського ринку нафти та газу. Пропозиції Кремля (Дмітрієва) по Арктиці та рідкоземах, схоже, відкладені в сторону. Не викинуті, а відкладені до того моменту, коли в Кремлі приймуть рішення вести переговори, а не водити за ніс.

І тепер ціль Вашингтона — вести енергетичну війну чужими руками. Цих "рук" є кілька. З однієї сторони — це європейці, які прийняли рішення дещо прискоритися і до 2027 року відмовитися від російських енергоносіїв. З іншої — це країни Перської затоки, які поступово збільшують видобуток нафти та обрізають можливості росіян на ринках Індії та Китаю (збільшення видобутку дещо знизить ціну і робитиме російську нафту менш конкурентною). І, нарешті, третя "рука" — це українські удари по НПЗ та по транспортній інфраструктурі російського нафтогазового комплексу. Наші сьогоднішні можливості не дозволять зупинити цю саму інфраструктуру, але є тактикою тисячі порізів.

Чи могло бути інакше?

Поворотною точкою стала, де-факто, відмова Путіна піти на пропозиції Трампа і погодитися на певні поступки. Путін був щиро впевнений, що він зможе водити Трампа за ніс.

Також варто розуміти, що Путін вважає, що він переміг Трампа в тому плані, що виграв кілька місяців, коли він може робити майже що завгодно. Його ставка (я б сказав, сліпа віра) на три речі: фронт посиплеться, Україна замерзне, Європа злякається. Такого не буде, але він живе в цих реаліях. Плюс, він перестав мислити категоріями довгих часових періодів. Його планувальний горизонт — 5-6 місяців.

 Сергій Кирієнко — один із тих, хто вже готовий до транзиту влади в Росії

Російські еліти та їхні перспективи

Валдай підтвердив відсутність стратегії та ставку на міфи. Наведу лише одну цитату з Путіна: "В безпеці ніхто себе не відчуває. Треба повернутися до джерел". Це абракадабра, суть якої — погоджуйтеся на мої умови, які я міняю по ходу переговорів.

Якщо коротко, в Росії відбуваються наступні процеси:

1. Путін не може і не хоче зупинити війну, а оточення дає йому меседжі, які читаються як нескінченне продовження війни.
2. ⁠При цьому Путіну говорять про безмежність ресурсів, бо йому це подобається. Еліти ж розуміють, що процес іде в нескінчену прірву і готуються до транзиту, хоча бояться про це говорити вголос. Про міфічність безмежності ресурсів розуміють всі.
3. Поки найбільш готовими до транзиту є тандем Ковальчуки-Кирієнко, хоча, думаю, вони вважають, що їм потрібно продовження війни ще приблизно рік (для добудови чебурнету, збільшення ваги в регіонах і, можливо, через силову складову). Зрештою, іншим головним групам потрібно рік-півтора, щоб бути готовими до транзиту.

Проміжкові висновки

Війна вийшла (можливо остаточно) з власне воєнної логіки і перейшла в стадію економічної поствоєнної логіки великих країн. Схоже, ця зміна поки незрозуміла в Києві майже нікому.

Я залишаюся при думці, що завершення війни буде багато в чому залежати від переговорів США-Китай.

На жаль, вірогідність мобілізації в Росії зростає.

Нам треба готуватися до погіршення енергетичної ситуації.

Але головне, нам потрібно придумати те, якою моє бути Україна в поствоєнній логіці великих країн. Бо ми маємо стати цікавими для переговорників. Статус "щита Європи" хороший, але тільки в дуже короткотривалій перспективі.

Джерело