«Одеський транзит – 1945»: лекція Олександра Сурилова про забуті сторінки післявоєнної історії

У кают-компанії міської бібліотеки №2 імені Костянтина Паустовського відбулася відкрита лекція відомого історика й краєзнавця Олександра Сурилова на тему «Одеський транзит: як у 1945 році колишні іноземні військовополонені поверталися через Одесу додому».

Завідувачка бібліотеки Каріна Апарінова у своєму вступному слові наголосила на особливому значенні теми для історичної пам’яті Одеси та її мешканців:

«Лекція Олександра Сурилова повертає нас до одного з найцікавіших і найменш відомих епізодів в історії міста. Одеса завжди була перехрестям народів, культур і доль — і влітку 1945-го вона стала для тисяч людей справжніми воротами додому».

Місто-порт, що стало Вавилоном

«Літо 1945 року видалося для одеситів незабутнім, — зазначив Олександр Сурилов. — Місто ніби перетворилося на новий Вавилон. На вулицях можна було почути десятки мов — англійську, французьку, німецьку, італійську, румунську, польську, голландську. Через Одесу пройшли представники 29 націй. Тут перетиналися долі переможців, колишніх в’язнів концтаборів, інтернованих і навіть тих, хто ще вчора був по інший бік фронту».

 Історик розповів, що для десятків тисяч людей Одеса стала першою точкою на шляху додому після звільнення з німецького полону. Лише за літо 1945 року через одеські порти пройшло близько 60 тисяч іноземних військовополонених та інтернованих, які прямували до своїх країн.

«Це була не просто репатріація, — підкреслив Сурилов. — Це була масштабна гуманітарна операція, у якій Одеса відіграла ключову роль. Місто стало мостом між Європою, що пережила катастрофу війни, і надією на повернення до нормального життя».

Два транзитних табори і візит Клементіни Черчилль

Для розміщення репатріантів було створено два спеціальні табори. В один із них — табір №186 — приїжджала особисто пересвідчитися в умовах перебування колишніх в’язнів місіс Клементіна Черчилль, дружина прем’єр-міністра Великої Британії.

«Жилося там, за спогадами сучасників, досить пристойно, — розповів історик. — Репатріанти отримували платню, харчування було прийнятним, багато хто прогулювався містом, ходив на море. Їм навіть дозволяли відвідувати танці. Проте радянська влада прагнула якнайшвидше відправити іноземців додому — надто вже контрастували їхні посилки від Червоного Хреста з реальністю голодного післявоєнного побуту».

Французька гауптвахта на Соборці

Окремо Олександр Сурилов розповів про унікальні епізоди з життя «одеського транзиту».

«Найбільше через Одесу пройшло французів — близько тридцяти тисяч. Вони жили в центрі міста, неподалік від Соборної площі. Французи були темпераментні, галасливі, влаштовували п’яні сварки, і на прохання французької місії радянська влада навіть організувала для них спеціальну гауптвахту», — з усмішкою зазначив краєзнавець.

З 1 червня 1945 року охорону гауптвахти несли самі репатріанти — з гвинтівками без набоїв.

«Історія сповнена таких деталей, які роблять події живими, людяними. Це не сухі архіви, а справжнє життя, сповнене емоцій і контрастів», — наголосив історик.

Долі і пам’ять

Лектор нагадав, що не всім репатріантам судилося повернутися додому. На Другому християнському цвинтарі Одеси спочиває Джон Ребі, 25-річний валлієць, який помер від ран у травні 1945 року.

«На його надгробку — сфінкс, знак підрозділу прикордонників Південного Уельсу. Він лікувався в Лермонтовському санаторії, і до нього, як і до інших іноземців, одесити ставилися з теплотою та повагою. Це — важлива частина нашої спільної пам’яті», — зазначив Олександр Сурилов.

Одеса як свідок великого повернення

За словами історика, лише за період з березня по серпень 1945 року з Одеси до Європи та Америки вийшло 35 суден із репатріантами.

«Багато хто з них вів щоденники, і завдяки цим записам сьогодні можна відтворити атмосферу того часу, побачити Одесу очима людей, для яких вона стала символом повернення до життя після жахів війни», — додав Сурилов.

Лекція завершилася обговоренням і запитаннями від слухачів. Одесити дякували Олександру Сурилову за живу розповідь і за те, що він повертає місту пам'ять про ті сторінки історії, де перетинаються гуманність, доля і честь.

«Історія Одеси — це історія відкритих дверей і простягнутих рук, — підсумував Олександр Сурилов. — У 1945 році через наше місто пройшов потік людей, яких світ повертав до життя. І важливо пам’ятати: тоді Одеса не просто приймала — вона допомагала, лікувала й відпускала додому».