Станіслав Калінін: від Баха до Генделя. Блискучий фінал XIV міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера

Музика великих майстрів бароко, величне звучання органа та проникливі розповіді про історію шедеврів — в Одесі завершився XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера.

В Одеській кірсі Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України 18 жовтня відбувся шостий, заключний концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера. Фінальний вечір став гідним завершенням масштабної музичної події, яка подарувала одеситам і гостям міста зустріч із безсмертними творами європейської музичної культури.

За органом виступив соліст Харківської обласної філармонії, заслужений артист України Станіслав Калінін — музикант, чиє виконавське мистецтво дало змогу слухачам відчути багатство органної палітри, глибину духовних образів і неповторну архітектоніку музики бароко. Ведучою концерту була лекторка-музикознавиця Ельвіра Паламарчук, яка допомогла слухачам відкрити історичні обставини створення творів, зрозуміти їхній зміст і почути в знайомих мелодіях нові смисли.

Від північного бароко до геніальних хоралів Баха

Концертна програма об'єднала твори видатних композиторів XVII–XVIII століть — Вінсента Любека, Йоганна Пахельбеля, Дітріха Букстехуде, Йоганна Себастьяна Баха та Георга Фрідріха Генделя. Кожен із них зробив вагомий внесок у становлення європейської музики, а їхні органні композиції й сьогодні залишаються випробуванням майстерності виконавців та джерелом натхнення для слухачів.

Відкрила музичну подорож Преамбула і фуга ре мінор Вінсента Любека (1654–1740). Композитор належав до покоління північнонімецьких органістів, які перетворили органну музику на самостійне мистецтво великого масштабу. Його твори вирізняються контрастністю, сміливими гармонічними ходами та вільним розгортанням музичної думки. У цьому жанрі орган постає не просто інструментом церковного співу, а справжнім оркестром, здатним створювати драматичні образи й захоплювати слухача розмахом звучання.

Особливе місце в програмі посіли хоральні прелюдії Йоганна Себастьяна Баха (1685–1750) — An Wasserflüssen Babylon («На ріках Вавилонських», BWV 653) та Nun danket alle Gott («Нині подякуймо всі Господу», BWV 657).

Хоральна прелюдія — це музичне осмислення церковного співу, в якому знайома мелодія набуває нового духовного й художнього виміру. У творі «На ріках Вавилонських» відлунює біблійна тема вигнання, туги за втраченою батьківщиною та надії на відродження. Образи старозавітного псалма протягом століть надихали композиторів, а Бах зумів передати їх мовою глибоко зосередженої, емоційно насиченої музики.

Інший хорал — «Нині подякуймо всі Господу» — має урочистий і світлий характер. Його першоджерелом є відомий німецький духовний гімн Мартіна Рінкарта, створений у XVII столітті. Цей спів став символом вдячності, віри й надії, а згодом увійшов до європейської музичної традиції як один із найвідоміших протестантських хоралів. У бахівському прочитанні він набуває особливої величі, поєднуючи урочистість із внутрішньою зосередженістю.

Звернення до таких творів у стінах лютеранської кірхи мало особливу виразність: тут музика, богословська традиція та архітектурний простір природно доповнювали одне одного.

Пахельбель і Букстехуде: майстри, які проклали шлях Баху

Прелюдія ре мінор (P. 407) і фуга ре мінор (P. 154) Йоганна Пахельбеля (1653–1706) продовжили програму знайомством із майстром, який відіграв значну роль у розвитку німецької органної школи. Ім'я Пахельбеля часто пов'язують із його знаменитим «Каноном ре мажор», однак його спадщина набагато ширша: композитор створив численні хоральні обробки, прелюдії, фуги та інші твори для органа й клавішних інструментів.

Пахельбель умів поєднувати ясність музичної форми з витонченістю поліфонічного письма. Його творчість стала важливою ланкою між ранніми традиціями німецького бароко та мистецтвом наступного покоління композиторів, серед яких особливе місце посів Бах.

Не менш вагомою постаттю був Дітріх Букстехуде (1637–1707), автор Прелюдії соль мінор BuxWV 149. Упродовж багатьох років він працював органістом церкви Святої Марії в Любеку, одному з найважливіших музичних центрів Північної Німеччини. Його органні твори вирізняються свободою форми, контрастами між імпровізаційними епізодами та поліфонічними розділами, віртуозністю й драматичною силою.

Історія музики зберегла промовистий факт: молодий Йоганн Себастьян Бах у 1705 році здійснив тривалу подорож до Любека, щоб почути гру Букстехуде й ознайомитися з його мистецтвом. Ця зустріч із традицією північнонімецького органного виконавства стала одним із важливих епізодів у формуванні музичного світогляду майбутнього генія.

Отже, твори Букстехуде та Пахельбеля в програмі заключного концерту нагадали слухачам про живий зв'язок поколінь, завдяки якому європейська органна музика досягла своєї класичної вершини.

Бах: духовна глибина, що не втрачає сили крізь століття

Центральною лінією програми стала творчість Йоганна Себастьяна Баха — композитора, якого вважають однією з вершин світового музичного мистецтва. Його хоральні прелюдії O Lamm Gottes unschuldig («О, Агнче Божий, невинний», BWV 656) та Schmücke dich, o liebe Seele («Прикрась себе, о люба Душе», BWV 654) відкрили слухачам різні грані духовного світу митця.

Хорал «О, Агнче Божий, невинний» пов'язаний із традицією лютеранського співу про жертовність Христа. Його мелодична основа походить від гімну, який Мартін Лютер уклав на початку XVI століття, спираючись на давнішу церковну традицію. У бахівській обробці стриманість і зосередженість набувають особливої виразності: музика спонукає не до зовнішнього захоплення, а до внутрішнього роздуму.

Зовсім інший настрій несе хоральна прелюдія Schmücke dich, o liebe Seele. Її назва закликає душу приготуватися до духовної зустрічі. В основі твору лежить гімн Йоганна Франка XVII століття, пов'язаний із лютеранським розумінням Святого Причастя. Музика Баха тут сповнена благородної ліричності, м'якого світла й дивовижної гармонійної рівноваги. Недарма цей твір належить до тих сторінок органного репертуару, які особливо цінують за глибину почуття та красу музичної думки.

Обидві хоральні прелюдії засвідчили, що Бах умів перетворювати лаконічну духовну мелодію на цілісний художній світ. У його музиці сувора поліфонічна майстерність поєднується з людяністю, а складність композиції ніколи не затуляє її емоційного змісту.

Гендель: орган як віртуозний концертний інструмент

Завершальним акордом фестивального вечора став Концерт соль мінор ор. 7 № 5, HWV 310 Георга Фрідріха Генделя (1685–1759) в органному перекладенні Клемана Лоре. У програмі прозвучали частини Allegro та Andante larghetto, які продемонстрували інший бік барокової музики — її концертну енергію, витонченість і прагнення до яскравого сценічного висловлювання.

Гендель, сучасник Баха, здобув широку славу як автор опер, ораторій і концертів. Значну частину життя він провів у Великій Британії, де його творчість стала важливою складовою музичної культури XVIII століття. Його органні концерти нерідко виконувалися під час антрактів у постановках ораторій, даючи композиторові можливість продемонструвати власну виконавську майстерність.

Концерти для органа з оркестром, зокрема цикл ор. 7, вирізняються поєднанням віртуозних пасажів, виразної мелодики та театральної драматургії. В органному перекладенні ці твори відкривають нові можливості інструмента: виконавець має самостійно відтворити контрасти, темброві зіставлення й відчуття діалогу, які в оригіналі забезпечує оркестр.

У фінальному творі орган постав перед слухачами як інструмент надзвичайної універсальності — здатний бути і величним, і співучим, і стрімким, і проникливо ліричним. Саме таке розмаїття художніх можливостей стало яскравим завершенням концертної програми.

Музика, що залишається з нами

Важливою складовою фестивального вечора стала просвітницька робота Ельвіри Паламарчук. Її розповіді допомагали слухачам не лише знайомитися з іменами композиторів, а й розуміти історичне тло музики, її зв'язок із духовною культурою та розвитком європейських традицій. Завдяки такому формату концерт перетворився на змістовний діалог між виконавцем, ведучою та аудиторією.

Майстерність Станіслава Калініна, продумана драматургія програми й особлива атмосфера кірхи Святого Павла створили відчуття цілісної музичної подорожі крізь століття. Від вільної фантазійності Любека й Букстехуде до філософської глибини Баха та концертного блиску Генделя — кожен твір доповнював загальну картину барокового мистецтва.

XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера вкотре підтвердив значення Одеси як міста з багатими музичними традиціями, де класичне мистецтво залишається живою частиною сучасного культурного життя. Такі події не лише знайомлять публіку з видатними творами минулого, а й підтримують інтерес до органної музики, відкривають нові імена виконавців і створюють простір для культурного спілкування.

Завершальний концерт залишив по собі відчуття вдячності — композиторам, чиї твори пережили століття, музикантові, який подарував їм нове звучання, та всім, хто докладає зусиль, аби органна музика продовжувала жити в Одесі.

У стінах кірхи Святого Павла музика знову довела: справжні шедеври не належать лише своїй епосі. Вони продовжують говорити з людиною мовою краси, віри, надії та духовної свободи.