Одним із найцінніших завоювань революції є свобода усного та друкованого слова.Критика, яка є здоровим і необхідним елементом розвиненого суспільного життя, в жодному разі не може розглядатися як прояв контрреволюційних тенденцій.Необхідною умовою вільного державного устрою є свобода обговорення діяльності державних та громадських установ.
Інквізитори
Як відомо, ключовим словом для визначення інквізиції є «свята».Ті, хто здійснював контрольну функцію, за задумом сил, що їх породили, були не просто розшукувачами, розслідувачами (від лат. Inquisition).Вони – втілення чистоти і безгрішності – покликані були викорінювати паростки єресі серед як високих священних чинів, і серед звичайних громадян (а ній особливо…).Адже недарма їхнє відомство називалося – «Святий відділ розслідувань єретичної гріховності».
Де гріховність, а де вияв святості – вирішували вони ж. Чесно, відверто, на засіданнях Інквізиторського трибуналу. Так, до речі, і захисника давали обвинуваченому. Щоправда, серед обвинувачів, але яка різниця? Головне – всі юридичні норми було дотримано.
У радянській країні часів «чорних воронків», які мають звичай забирати чергову партію інакодумців у тривожну передсвітанку, існувала приказка: «У нас просто так не садять». Потім з'явилася: «Ліс рубають – тріски летять». Але восени 1917 року ще не замордовані інквізиторами громадяни свято вірили у свободу та демократію. А інакше – навіщо революцію було городити?
Під Дамокловим мечем
Наприкінці вересня в Одесі сталася подія, яка не залишила нікого байдужою. Ще б пак – просто так, за помахом «революційної» руки у вільному місті спробували закрити одну з газет, яка дозволила собі висловити протестну думку. Що так стурбувало одеських журналістів? Усього лише облава, – розповідає хранитель фондів музею Головного управління Національної поліції на Одещині Світлана Кривчук-Новак. Дивно, чи не так? Адже ті ж «Одеські новини» лише за кілька днів до того писали:
«Скупчення торговців і маклерів біля кафе Фанконі та Робіна стає явищем, яке є предметом заходів, які розробляють не лише головний комісаріат, а й головний начальник округу. Поки що не намічені методи боротьби з цими центрами хворої комерції. Були на обговоренні і закриття обох кафе, і заборона чоловікам входити до жіночих відділень та інших заходів».
Можна тільки здогадуватися, які ще заходи могли бути страшнішими за заборону навідуватися до дамських відділень, але суть у тому, що запропоновані дії обговорювали колегіально. А зробила облаву комісія з боротьби зі спекуляцією. Ні з ким не погодивши своїх дій і до того ж без участі сил міліції. Зважаючи на все, акція була підготовлена погано і проведена грубо. Через дуже невеликий час це не буде нікому заважати, а громадяни висловлюватимуть свою думку не на сторінках газет, а в затишних місцях, намагаючись говорити тихо і тривожно оглядаючись. Але то була перша облава. І перша спроба цензури від часів початку революції.
«23 вересня була зроблена облава в кафе Фанконі та Робіна та в прилеглих кафе. Для цієї мети були надані юнкери та гайдамаки – всього до 300 багнетів, крім «Червоної гвардії». Попередньо у Воронцовському палаці було утворено штаб усіх частин, які брали участь у облаві»,
– повідомляють «Одеські новини».
«Та хто за шо у цьому місті відповідає?» – цікавилися після заходу одесити. І їхній живий інтерес, мабуть, знайшов відображення у статті «Злами», надрукованій у газеті «Південна думка». Стаття не сподобалася. Газету вирішено було прикрити як ворожу. А папір реквізувати. На тому й вирішили. Але кінець вересня – ще не кінець жовтня. І 1917 - далеко не 1918-й. І тим більше не 1938-й. Після безпрецедентного рішення пішов вал публікацій.
Своє авторитетне судження Румчерод (Рада Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеси) помістив на сторінках «Голосу революції»:
«Днями в Одесі була організована облава на спекулянтів, які орудують у кафе Рабіна та Фанконі. З цього приводу газета «Південна думка» помістила статтю, спрямовану проти демократичних органів та написану у грубому тоні. Революційний комітет демократичних органів Одеси ухвалив закрити «Південну думку» за цю статтю як контрреволюційну, а папір «Південної думки» конфіскувати.
Пленарне засідання Румчерода мало судження і прийняло більшістю всіх проти 3 при 2 утриманих наступну резолюцію:
«Свобода друку – є цінне завоювання революції та боротьба з буржуазною пресою може вестись лише ідейним шляхом. Закриття будь-якої газети за пасквільну статтю не може бути допустимим».
І правильно. Нема чого приймати рішення без погодження зі старшими товаришами. Рада робочих депутатів (СРД) вирішила піти правовим шляхом. Про що й повідомив громадян через ту ж «Південну думку»:
«Обговоривши питання про замітку «Злами», що з'явилася в газеті «Південна думка», виконавчий комітет ради робітничих депутатів (р.д.), не вважаючи за потрібне входити в полеміку з газетою, що дозволила собі брудну інсинуацію на адресу революційної демократії м. Одеси і жадібних спекулянтів, які взяли під свій захист, шкідливим наростом присмокталися до народного організму, ухвалює закликати названу газету до суду. Крім того, виконавчий комітет ставить на вигляд товаришам робітникам, які працюють у буржуазних газетах, про неприпустимість друкування статей та нотаток, що кидають гідність революційної демократії. Прийнято також виправлення, запропоноване тов. Муровицьким: «Зважаючи на те, що в буржуазній пресі ведеться цькування робочих органів, звернутися до робітників з пропозицією читати не буржуазні, а робітничі газети».
Ось вони, перші паростки номенклатури, що розквітли за радянських часів буйним кольором!
І все ж виконком комітету вважав за потрібне висловити і деякий осуд (хто його знає, як справа розгорнеться далі…):
«У вчорашньому засіданні виконавчого комітету ради робочих депутатів обговорювалося питання щодо дій деяких членів комітету під час облави, зробленої на спекулянтів. Засідання було бурхливим. Багато ораторів висловлювалися в тому дусі, що такі заходи, як облави, не досягають своєї мети. Багато гірких істин висловили деякі оратори на адресу голови продовольчої секції Шанталенко. Також зазначалося, що під час облави багато членів виконавчого комітету допустили такі заходи, які свого часу засуджені ухвалою президії с.р.д. Таким товаришам висловили осуд. Також комітет зазначив, що ще остаточно не розібрано документів і паперів, відібраних у запідозрених у спекуляції. Після закінчення розбору комітет винесе певне рішення у цій справі».
Цікаво, у чому полягала суть «гірких істин»? Чи не в тому, що голова такої привабливої секції, як продовольча, дозволив собі деякі маніпуляції з предметом занять секції? Тим часом скандал набирав обертів. У відповідь на нахабну ухвалу «революційних органів» комітет одеської преси вибухнув цілим маніфестом. «До замаху на волю друку. Від комітету одеського друку».
«Одним із найцінніших завоювань революції є свобода усного та друкованого слова. Критика, яка є здоровим і необхідним елементом розвиненого суспільного життя, в жодному разі не може розглядатися як прояв контрреволюційних тенденцій. Необхідною умовою вільного державного устрою є свобода обговорення діяльності державних та громадських установ. Тим часом, з боку деяких організацій спостерігається тенденція розправлятися з печаткою способами, які нічого спільного не мають ні з прямими веліннями закону, ні з принципами революційної демократії. Комітет одеської преси, покликаний стояти на варті інтересів вільного друкованого слова, рішуче протестує проти таких неприпустимих у вільній країні прийомів боротьби з печаткою, що повертають нас до гірших часів царського режиму і заявляє, що лише друк один вільний накладати на себе обмеження, що викликаються наказом моменту . Комітет одеської преси доводить до загального відомості, що без його відома і згоди жодні заходи ні проти окремих органів місцевого друку, ні проти неї в цілому, не можуть бути вжиті, і будь-які замахи на цьому напрямку зустрінуть з його боку найенергійнішу відсіч».
Тепер уже знаємо…
"Вільні одеські газети" поспішають підтримати комітет друку.
«Нам довелося переконатися, що за нинішнім дивовижним часом не доводиться встановлювати межі ймовірного. Випис із протоколу засідання революційного комітету свідчив, що «через обурливу за тоном, провокаційну за характером і контрреволюційну по суті статтю «Злами», вміщену в «Південній думці» від 25 вересня, комітет ухвалив закрити цю газету і конфіскувати її папір для потреб революційних організацій , – пишуть «Одеські новини». – Але їм не вдасться переконати нас, працівників печатки, що свобода слова, оплачена стражданнями та хресними муками стільких письменницьких поколінь, може бути знищена резолюцією будь-якого випадкового комітету, який самозвано привласнив собі прерогативи, які йому жодною мірою не належать. Цьому не бути! Поки вільне слово не загнане знову в підпілля, поки революція наша не втратила своїх вільнолюбних гасел і девізів, ніхто і ніщо не може нас змусити схилитися перед волею самоуправства!».
«Всі справжні революціонери, всі справжні друзі вільного ладу повинні дати належну відсіч замахам на свободу печатки, звідки вони не виходили б. Руки геть, гасителі світла, мракобіс, борці проти вільного незалежного друку! Досить ми постраждали від царської цензури! Не допустимо цензурної опіки від цензурних скорпіонів у новій країні! Хай згинуть цензурні застінки і всі спроби надіти на друк узду, що стискує її вільний біг!
– підхоплює «Одеський листок».
У статті з хльосткою назвою «Самосуд», вміщеній у «Маленьких одеських новинах», якась Жар Птиця (навряд чи для одеської публіки залишалася загадкою справжнє обличчя, що сховалося за цим псевдонімом) пояснює:
«Це нова облава. Але вже не на спекулянтів, а на вільний друк.
«Південна думка» наважилася відгукнутися на суботню облаву і, звісно, висловила своє обурення щодо цього неподобства. Вона висловила все, що її хвилювало, що думала. Як могла, так і висловилася. Чи випливає з цього, що вона нацьковувала одну частину населення на іншу, чи випливає, що вона є контрреволюційною газетою?
Якщо ми досі не знали гонінь на вільне слово, то тепер ми вже знаємо. Ми знаємо, що тут, у вільній Одесі, ми у тяжкому полоні, під Дамокловим мечем, під опікою. Ні, я не вірю, я не хочу припустити, що скандальна постанова революційного комітету справді набула чинності!».
«Незважаючи на екзотичну обстановку, в якій знаходиться нині наше місто, ми віримо, що цей наскок на вільний друк отримає належну відсіч.
Навчені досвідом, ми знаємо, що воювати на вулиці з мирними громадянами – одне, а задушити вільне друковане слово – інше, складніше. Вважаємо, що одеський комітет друку вживе необхідних заходів щодо огородження свободи друку, на яку почали робити замах елементи, які мали б стояти на варті всіх свобод, у тому числі й друку»,
– вторить їй «Маленький Одеський листок».
Так, розмах протестної кампанії вражає. Але всякій справі потрібен початок. Що ж стало початком бурхливого руху одеських газет за свободу друку?
«Один із постраждалих під час облави в кафе Робіна та Фанконі французький громадянин м. Гланц приніс учора головному начальнику округу ген. Феліцину скаргу на те, що під час затримання його під час облави у нього було відібрано документи, які він досі не може отримати. Ген. Феліцин вимагав документи з Воронцовського палацу. Документи були отримані безладно. Довелося у такому вигляді перепровадити їх генеральному французькому консулу в Одесі»,
– пишуть «Одеські новини».
Ось вам і відповідь. А треба було не спочивати на лаврах облави, а якнайшвидше розібратися з документами. Мало яка риба може потрапити в мережі? Не всякого ж можна безкарно сховати до в'язниці і розраховувати, що за це нічого нікому не буде. Навіть у демократичній державі…
Фото та документи надані музеєм Головного управління Національної поліції на Одещині.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Як то було в Одесі
