"Що більше твій окоп схожий на могилу, то більше шансів вижити". Що рятує, дратує, дивує і тішить бійців на фронті

"На фронті багатьох тримають ритуали. Це можуть бути щоденні повторювані дії. Або "чарівні" предмети – браслетики, намиста, хрестики, руни, що завгодно. Неважливо, що це. Якщо воно тебе підживлює, це працює.

Мій щоденний ритуал – мантра, яку порадив друг-психолог. Перед тим, як я відправився на Донбас, він мені сказав: "Антоне, просто знаходь моменти тиші і проговорюй три фрази: миру мир, кінець війні, мир в мені". Повторюй їх і знаходь внутрішній баланс, щоб вирівнюватися.

З чотирьох стихій війни я б хотів, щоб сформувалася стихія життя або стихія миру. Всі війни закінчуються миром."

Антон Філатов

Все починалося з вогню. 

Ні, не з вогню від фосфорних бомб. З того вогню, що має божественне походження, а не пекельне.

Потім була земля.

Ні, вона тоді ще не здригалась від вибухів мін.

За нею з'явилося повітря.

Ні, це не команда бігти в укриття.

І останнім елементом була вода.

Ні, вона ще не заливала окопи.

Світ утворився з цих чотирьох елементів, вважали древні греки. З вогню, землі, повітря та води. Чотири стихії, що стали першоосновою всього.

Але ця стаття не про натурфілософію. Вона – про буденність бійця на фронті. Про те, як ці чотири стихії набули з війною іншої сили. І як іноді вони допомагають солдату вижити, а іноді – навпаки.

– каже військовий Антон Філатов.

Якби ми розмовляли з ним два роки тому, він міг би стати нашим провідником у світі кіно. Член Міжнародної федерації кінопреси та Української кіноакадемії – хто впорався б краще? 

Але відтоді замість відряджень на фестивалі в Канни, Берлін та Венецію, він встиг повоювати в районі Лисичанська, познайомитися з ландшафтами Соледара, Бахмута, Слов'янська. І тому зараз ми просимо Філатова стати нашим провідником у світі війни – розповісти про життя, побут і віру солдата крізь призму його ставлення до першооснов буття.

Деякі філософи додавали до чотирьох стихій п'яту – ефір. Але кінематограф навчив нас, що п'ятий елемент – це людина. Той, хто намагається вижити в місцях, де немає життя.

Тож колишній кінокритик, а наразі солдат української армії Антон Філатов – про п'ять стихій, що сплелися сьогодні ще з однією – стихією війни.

Земля

Захищає – направляє – визначає спосіб мислення

Земля на фронті визначає твій рівень. Буквально, без метафор. Ти на землі чи під землею. В тебе є шанс вижити чи немає такого шансу.

Що більше твій окоп схожий на могилу, то більше шансів залишитися живим. Закопався в ямку і все.

Земля тут – твій дім, також без метафор. Це стіни, накриття, твоя броня, твій захист.

Коли ти мокрий ходиш по окопу, земля до тебе липне. На берцях, на одязі може бути кілька кілограмів багнюки. Але ти не відчуваєш себе брудним.

Для мене це дуже дивно. Вдома я руки мив 20 разів на день, а тут 20 разів на місяць. І, власне, оцей бруд вже не сприймається як бруд. Це просто частина тебе і твого існування.

***

Мерзла земля – це капець. Минулої зими у нас було відділення копачів, десь десятеро людей. Вони виїжджали на позицію звечора, в броніках з лопатами, з автоматами, довго їхали і копали бліндаж вночі. Дорога до точки, де треба копати, займала близько трьох годин. Задача в них була вкопатися на два штика лопати. 

10 мужиків копають прямокутник 4 на 3 метри на два штика вглиб. Це просто, знаєте, каменярі такі. Вони землю не копають, вони її розбивають, розбивають, розбивають, потроху просуваються вниз.

***

21 червня 2022-го, коли я заїхав з батальйоном на Донеччину, перше, що мене вразило – природа. Я побачив, наскільки тут суха земля і колючі рослини. Куди б ти не відійшов, постійно чіпляєшся за якусь траву, квітку, чагарник. 

Тоді мені вперше спало на думку, що земля визначає спосіб мислення людей, які живуть на ній. Місцеві – доволі колючі люди, прямі, різкі. Я звик жити в спільноті, де десять разів подумаєш, перш ніж щось сказати. А тут все дуже просто, легко. Щось образливе сказати – без проблем.

***

Тут часто трапляються стресові ситуації. І земля для тебе ще й блискавичник. Будь-яка блискавка, якою потужною вона б не була, втрачає силу, коли йде в землю. А коли ти живеш в землі, в окопі, в бліндажі чи в підвалі, погребі, ти сам заземляєшся.

На війні земля висмоктує всі емоції, яскраві переживання. Дуже швидко вони проходять крізь тебе і йдуть у землю.

Земля тут направляє. Не дороги, а саме земля. Тому що твій шлях йде через посадку або через поле, там, де зазвичай не ходять люди. І земля або дає тобі шлях, або різко зупиняє. Ти просто загрузаєш в багнюці чи болоті. Або навпаки несподівано відкривається пара камінців, по яких ти можеш перестрибнути і пройти.

Як це відбувається, я не знаю. Це загадка.

Вода

Уповільнює війну – бруднить і очищає – робить справжнім

Забагато кави стало в моєму житті відтоді, коли я потрапив на фронт. І що більше п'ю кави, то більше розумію: найсмачніший напій у житті – звичайна вода.

В перший мій тиждень на фронті влітку минулого року ми з кірками в руках рили окопи біля нафтопереробного заводу в Лисичанську. Спека, кам'яниста земля. На четвертий-п'ятий день у нас закінчилася вода. Нарешті привезли – не в пляшках, а з найближчого крану, який ще працював. Брудна, жовтуватого кольору. Це була дуже смачна вода.

Іншого разу ми були під Бахмутом в Ступочках, жили на заводі. Поруч не було ані криниці, ані водопроводу. Ми зливали технічну воду з охолоджувальної системи, милися, прали речі.

Хлопці, які взимку ходили на "нуль", розповідали, що там теж проблеми з водою. До самого "нуля" не під'їжджає машина. Висаджуються десь за кілька кілометрів, а потім пішки. По багнюці багато води не понесеш. Вони порахували, що на кожного було по 100 грамів води на пів дня. Це майже ніщо при тому, що вони постійно копали.

Ті, хто взимку на позиціях тривалий час, топлять сніг і підсолюють цю воду, щоб якось збагатити її мікроелементами.

Але мобілізований організм якось витримує і брудні руки, і пилюку навколо, і брудну воду, і погане повітря. Дивно, але я тут мало хворію, у порівнянні з мирним життям – набагато менше. Що таке простуда, взагалі не пам'ятаю.

На Донбасі клімат такий, що влітку дуже мало дощів. І кожен дощ піднімає настрій.

З іншого боку, вода з неба для солдата – це завжди про мокрі ноги. А коли починаються холодні дощі – про застуди, хвороби нирок і переохолоджені суглоби.

Починаючи з другої половини жовтня, вода уповільнює хід бойових дій. Йти в наступ під час дощів настільки важко, що це втрачає будь-який сенс. І дрони, звісно, не літають. Небо закрите. 

Вода очищує землю від війни.

***

В березні 2022-го, коли я ще не був військовим, ми багато стібали дикунів-росіян, які тягнуть звідусіль пральні машини. Навіть гелікоптер їхній збили, а там пралка всередині. 

Згодом я зрозумів, що на фронті пральна машина дає тобі найдорожче − час. Ти просто на годину менше витрачаєш на те, щоб прати в тазику руками.

До речі, проблема з пранням вирішується дуже просто. Маленький вантажний фургон облаштовують під пральню на колесах. Всередині ставлять бак або два баки на два куби води, електрогенератор, дві-три пральні машини, одна сушка і полиця з потрібною хімією. Людина на цій машині за тиждень об'їжджає всі точки облаштування підрозділів батальйону. Це дуже круте рішення, яке всім полегшує життя.

***

Душ на фронті – це єдине місце, де ти перебуваєш наодинці з собою. Дуже інтимне місце. Простір, де ти замикаєшся для світу і відкриваєшся для самого себе. Згадуються спеціальні кімнати в японських офісах, де можна помедитувати.

Але тут фізіологічніше, тому що в душ хлопці ходять поголитися, змити з себе все, поплакати, помастурбувати, постригтися. І це така можливість, яка трапляється дуже зрідка. Зараз є літній душ і це супер. А так в принципі душ частіше за все буває раз на тиждень.

Ти постійно в пікселі, навіть часто спиш у формі, а душ – єдине місце, де ти її знімаєш. Навіть сон тобі не належить, а от душ – належить. Це місце, де ти стаєш справжнім.

Далі читати...