Сага про Бородіно: Не жалкую, що залишилася

 Інна Мельник, секретар Буджацької селищної ради:

-  Ми  обидва  з  чоловіком  родом з  Бородіно,  вважаємо,  що  «де  народилися, там і пригодилися». Так воно і стало. Добре пам’ятаю яким було  Бородіно  мого  дитинства, зранку вулиці були заповнені людьми,  люди  бігли  на  працю,  хто  на завод, хто в лікарню, хто в сільгосптехніку.  Бородіно  було  живе.  А скільки  магазинів  працювало:  трикотажний,  взуттєвий,  господарський,  «комісіонка»,  книжковий,  галантерейний, п’ять продовольчих… Мій  улюблений  в  дитинстві  магазин  був    «культмаг»,  де  продавали  іграшки,  скільки  сліз  я  біля нього  пролила.  Потім  був  період руйнування, а потім період застою, життя в Бородіно ніби зупинилось. Неможливо  сказати,  що  нічого не  робилося  за  останні  двадцять років  почалася газифікація селища,  був  проведений  новий  водопровід,  замінений  дах  на  будинку культури,  зроблений  благоустрій паркової  зони,  впорядковано  і  облаштоване  кладовище,  родина Паладієвих  побудувала  красиву православну  церкву.  Але  людей в  селищі  стає  все  менше  і  менше. Згодна, після того як Буджак став центром громади, зроблено було немало. Бородіно потихесеньку стало підніматися з колін. Почалося будівництво дитячого садка, відродження лікарні,  та  інше.  З’явилися  робочі місця, хоча вони більш в бюджетній сфері,  але  ж  усе  таки.  Однак  кількість населення все одно їде на спад, і так в кожному селі. Зараз в селищі мешкає населення в основному 40+, якщо  є  молодь,  то  це  тільки  через війну,  бо  в  нас  спокійно,  як  тільки закінчиться війна, вони відразу збіжуть в місто. В минулому році в нас народилося лише дві дитини, це говорить про те, що, через шість років в нас навіть першого класу не буде. Голова громади, Іван Кюссе, розуміє це, він як може затримує молодь в селі. Бере на роботу ще з останніх курсів  вишів,  створює  добрі  умови для праці, постійно шукає інвесторів щоб створювати на території громади нові робочі місця. Але процес скорочення  кількості  сільського  населення неминучий. Війна ще більше прискорила його і взагалі спричини-ла по усій країні демографічну кризу. Люблю  наш  Буджак,  тут  усе  для мене рідне, тут я вдома. Ми живемо в мальовничій, чудовій місцевості, в нас прекрасний ліс, приголомшливі краєвиди, красивий ставок, де наше товариство  рибалок  облаштувало гарні місця для відпочинку. Не жалію, що  залишилася  жити  в  Бородіно. Наші  діти  люблять  приїжджати  в Буджак до нас в гості, адже для них це також мала батьківщина, але своє життя вони не пов’язують з селом. І ніяка реформа їх не поверне назад. Треба  бути  чесними  і  розуміти  це.