Ми привозимо з далеких мандрів захопливі враження про тамтешні дивовижі. Дасть Бог: прийде час, й будемо вже їздити світами не задля тяжкого заробітку, а з природної цікавости. Й тоді, нарешті, вже іншими очима подивимось на рідний край.
Давній приятель і колега Мирослав Лазарук, письменник, редактор і видавець «Буковинського журналу», та ще й директор музею Володимира Івасюка, запалився створенням у Чернівцях музею української пісні. Дуже слушна ідея, бо ж саме тут уперше зазвучала нестаріюча і завше сучасна «Червона рута». Буковина дала життя багатьом пісням, що ввійшли до пісенної скарбниці України, вони й сьогодні звучать так само сучасно, як і тоді, коли були створені. Отож, дізнавшись про те, що десь на Одещині з’явився сквер української пісні, одразу ж зателефонував.
Доброслав — невеличке містечко в статусі селища: півгодини «бусиком» від Одеси, адміністративний центр Лиманського району. Обидві назви на мапі Одещини своєю з’явою завдячують декомунізації. Сюди, в колишнє Комінтернівське, якраз і привело мене повідомлення про відкриття тут скверу української пісні, нема такої душі української, що байдужою була б до української пісні.
Для Людмили Прокопечко, народженої в селі Визирка того ж таки району, вперше рідна пісня пролунала ніжною колисковою, відтак щедрівками та колядками обох бабусь, а ще — лемківськими самобутніми мелодіями: у повоєнний вже час родину з корінням вирвали з предківської землі на території Польщі, а воно, те коріння, на щастя, добре прижилось у Причорномор’ї, бо таки ж українська це земля.
Чотири роки тому Людмилі Ярославівні довірила місцева громада головування в селищній раді. Одразу ж визначила для себе одним з пріоритетних напрямків благоустрій, туристичну привабливість. Нині мешканці Доброслава з гордістю показують гостям мистецькі шедеври, які віднедавна з’явилися тут.
А найперше ведуть до меморіалу «Захисникам України» — пошанувати пам’ять загиблих, а передовсім тих шістьох мешканців району, котрих забрала ця так звана гібридна війна. Напівзруйнована диспетчерська вежа Донецького аеропорту майже дев’ятиметрової висоти — наче символ несхитної мужности українських воїнів, поряд — чотири постаті наших бійців немовби символізують душі загиблих. Ось вони стоять перед нами, а за мить — варто лише відійти трохи вбік — нема нікого, наче відлетіли душі їхні у свій безповоротний ирій, лише чотири каски з тризубом, як реальний символ їх вічного єднання з наступними поколіннями. Такий оптичний ефект використали тут автори монумента. Ще один кіборг наче впечатаний у залишки цієї стіни, залишаючись тут з нами навічно. Поряд — інсталяція: мапа України з Державним Гербом та розсипаними по ній відстріляними гільзами, що їх привезли з війни волонтери. Пам’ятник буквально не відпускає від себе, дивуючи оригінальністю задуму та простотою втілення його в екстер’єрі.
Пам’яті Героїв Небесної Сотні присвячено композицію «Птах Свободи», встановлену на території Меморіального комплексу жертв Голодомору та політичних репресій до річниці масових розстрілів на Майдані. Чотириметровий монумент з металевої арматури у вигляді Тризуба, що, наче птах, ширяє над тісно згуртованим народом, котрий тримає свободу на своїх плечах.
А ще у Доброславі покажуть вам зону відпочинку «Щедрик», присвячену Миколі Леонтовичу, з Різдвяною зіркою та янголами, ротондою для оркестру; проведуть до привабливих сквериків: це — «Бабусин садочок» зі штахетником у вигляді парубків та дівчат в українських національних строях, «Перлинка Доброслав», сквер Святого Миколая… Є тут Мистецька алея зі скульптурними творами талановитих майстрів різця та ковадла Одещини — на ній завше весело святкують Дні Європи, влаштовують фестиваль «Веселкове рандеву». Великодня писанка, Квітка папороті, Саксофоніст, Сон, Танцівниця, Незалежність, Серце кохання, Жаклін Рок — кохана муза Пабло Пікассо… Мешканці Доброслава називають усі ці мистецькі твори арт-об’єктами. Їх можна зустріти на кожному кроці. Ось Книга заповідей з викарбуваними десятьма біблійними заповідями — один з одинадцяти національних рекордів Доброслава. А ось еротична — як і належить цій порі року — «Дівчина-весна». Ось «Доброславський оптиміст», а біля нього — вулична бібліотека вільного доступу, з місцями для читання у вигляді розкритих книжок — буккросинг по-сучасному
Можна довго блукати навмання охайними вулицями, захоплено споглядати ці мистецькі прикраси містечка, не маючи аніякісінького бажання полишати його, аж поки не спинить вас велетенська розкрита парасоля, а то, виявляється, кінцева автобусна зупинка. Але ж до «бусика» ще пів години, тож як не зайти до парку з незліченною, здається, кількістю сердець — їх тут 705, — з балконом освідчення та скульптурною парою закоханих, серцем бажань, лавкою примирення, а відтак, зрозуміло, й місцем для поцілунків, іншими мистецькими атрибутами кохання… Він так і називається: «Парк закоханих сердець».
І ви забуваєте про свій автобус, бо онде перед вами — знов якась дивовижна місцина. Понад аркою зі стилізованих троянд напис: «Тракія». Це подарунок болгарській спільноті району. У «Кам’яному лісі», звісно ж, не заблукати, але як же майстерно відтворено тут болгарську природну па-м’ятку! І повсюди — троянди, троянди, троянди… Не лише живі, а й відтворені у різних формах, як ось у вигляді витончених світильників, у стрункій постаті юнки, що наче виростає з розкритої троянди. Відтворені тонко, зі смаком елементи болгарської етніки передають дух країни.
І нема чого тривожитись тією маршруткою: ваші думки згармонізує «Японський сад» — ще одна варта уваги місцина Доброслава. Тут відчуєте єднання з природою, а може, й почнете медитувати — якщо не потрапите на традиційну японську чайну церемонію.
І майже все це — місця національної пам’яти, арт-об’єкти, парки та сквери — з’явилося тут упродовж лише кількох років. Вони постали на місці більших чи менших смітників: як це, на жаль, здебільшого буває у нас, люди звикли викидати непотріб там, де й живуть.
А найпершим став етнопарк «Лісова пісня», який одразу ж змінив обличчя Доброслава. Нині це улюблене місце відпочинку — доброславці приходять сюди навіть з віддалених кутків. А колись тут було чи не найбільше звалище. Працівники селищної ради власними силами вигребли з тієї балочки близько сотні вантажівок побутових відходів. Тепер тут можна побачити знаних зі школи персонажів драми-феєрії Лесі Українки. Онде дядько Лев припрошує гостей до свого столу. Неподалік Лукаш зі своєю сопілкою наче дослухається до співу пташок. А он і Мавка, Водяні Русалки, Лісові Духи… Працівники селищної ради насадили молодих дерев, облаштували літній театр зі сценою та лавочками амфітеатром. А Людмила Прокопечко вже говорить про майбутній театральний фестиваль — звісно ж, за творами Лесі Українки. А може, й ширший. І каже, що з’явиться в парку межи своїми персонажами й сама Леся.
І попри все це, була у ґаздині Доброслава й час до часу нагадувала про себе, спонукала до пошуків думка-мрія, надто коли слухала українську пісню, чи то народну, чи авторську: будь-яка з них відлунює в серці зустрічною емоцією. У Доброславі, так повелося від початків нашої Незалежности, часто виступають знані українські артисти. Неодноразово бував тут і народний артист України Василь Зінкевич.
— Якось у розмові славетний співак виповів свою заповітну мрію: дуже хотів би побачити десь в Україні пам’ятник українській пісні, — розповіла пані Людмила. — Ті слова один до одного, як мовиться, збіглися з моїми давніми намірами зробити щось подібне у Доброславі, запали в душу. Радилася зі знайомими мистцями, скульпторами, чиї твори вже стоять у нашому селищі. А тоді взяла і просто поставила завдання: потрібен пам’ятник українській пісні.
Така рішучість якраз у характері селищної ґаздині. Молоді одеські скульптори Віктор Циплевич та Клим Степанов одразу відгукнулися: пропозиція була хоч і несподіваною, зате творчо цікавою. Тим більше, вони вже працювали у Доброславі, зокрема створили там зону відпочинку «Щедрик».
— Ми почали міркувати, як можна сказати про українську пісню мовою скульптури, — каже Віктор. — Клим тоді більше часу віддавав іншому проєкту. Рішення прийшло несподівано швидко. Бандура, якщо глибше задуматися, є найбільш характерним символом українського мелосу, нашої пісенно-музичної культури. Подумав: людина вперше чує рідну пісню від мами — це колискова. Накидав ескіз. Підключився Клим. І поступово сформувався образ.
Тут усе: бандура з усіма впізнаваними ознаками, на бандурних струнах немовби колихає дитину молода мати, ми бачимо кетяги калини… Здавалось би, все дуже просто, все — багато разів бачене… А попри те — ніяких заяложених штампів чи використаних уже десь прийомів… Оригінально, свіжо, по-своєму… Глибоко за змістом, який легко прочитується. Скульптура, виконана у формі вертикальної площини з полімерної бронзи, при оптимальній висоті два тридцять, гарно вписана у простір. Поряд — ротонда у вигляді антени, яка ніби посилає у світ українську пісню.
Прикметно, що Віктор Циплевич народився в Житомирі, з дитинства чув рідну пісню — звісно ж, від матері. Працює нині в робітні, у якій свого часу творив славетний скульптор Борис Едуардс (не сприйняв ідей більшовизму й емігрував у 1919 році), і це, мабуть, саме та ситуація, коли, як мовиться, й стіни допомагають. А товариш його і колега Клим — син відомого одеського скульптора Миколи Степанова, котрий народився у Роксоланах, що на Дністровському лимані.
Роман КРАКАЛІЯ.
смт Доброслав.
МИСТЕЦЬКІ ДИВОВИЖІ ДОБРОСЛАВА