Поки звичайні громадяни України чинили опір коронавірусу, смажили на природі шашлики і, дотримуючись соціальної ди-станції, освячували паски, лідери нашої країни не марнували часу. Завдяки їхнім турботам росли ціни на газ та електрику, сходило сонце, розквітали квітки, били фонтани. Не обійшлося і без зовнішньої політики.
ЧЕТВЕРТА РІЧ ПОСПОЛИТА
Візит Президента України до Польщі на урочистості, присвячені 230-літтю підписання Конституції першої Речі Посполитої цілком обґрунтовано можна вважати подією символічною. Навіть історичною. Українські землі, що були до того у складі Великого князівства Литовського, опинилися (і до кінця ХVII століття здебільшого залишалися) у складі величезної унітарної польської держави.
Річ Посполита була тоді невід’ємною частиною західного християнського світу. Світу, який протистояв московському князівству в державному і духовному сенсі. Українське козацтво в цьому протистоянні зіграло суперечливу роль. Козаки у смутний час разом з польським військом брали Москву і вони ж через півстоліття підійшли впритул до Варшави. А потім на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким заснували першу незалежну Українську державу.
Подальша історія польсько-укра-їнських відносин також сповнена гострих протиріч. Лиш їх перелік може скласти цілу бібліотеку. Але газетний огляд — не історія. Нам важливо, що зараз — через наступ московської орди на сході України — історичні протиріччя відійшли на задній план. Об’єднатися в сильну державу, як у ХVI столітті, колишнім частинам Речі Посполитої вже не вдасться. Але урочистості з нагоди підписання Конституції нагадали про те, що Захід перед навалою східних варварів (від Івана Грозного до Путіна) не беззахисний. А якщо Захід єдиний, то він непереможний.
На зустрічі у Варшаві президенти Польщі, України, Литви, Латвії та Естонії підписали декларацію про підтримку фундаментальних принципів демократії та про загальноєвропейське співробітництво. До них належать суверенітет, територіальна цілісність, свобода, демократія, верховенство права, рівність і солідарність. Об’єднана Європа повинна бути відкритою для країн і народів, які поділяють такі цінності.
Країни Центральної та Східної Європи набагато сильніше і послідовніше підтримують Україну, ніж країни «Старої Європи», які почуваються відносно убезпеченими від російської агресії. На зустрічі у Варшаві президенти одноголосно висловилися за надання Україні Плану дій для набуття членства в НАТО та розширення можливостей на шляху вступу до Євросоюзу. У їхніх промовах не було обов’язкового для європейців нагадування про особливу українську корупцію, не було і побоювань, що підтримкою України вони можуть розлютити Путіна. Будемо сподіватися, що спільна позиція варшавської зустрічі позначиться на саміті держав південного флангу НАТО в Бухаресті, а потім і на великому саміті альянсу в Брюсселі.
Певного оптимізму урочистостям у Варшаві додавало те, що напередодні кремлівське начальство віддало наказ про відведення частини російських військ від українських кордонів. Й очікування, що на черв-невому саміті G7 у Корнуоллі (Великобританія) лідери західного світу в очному режимі обговорять конкретні плани протидії російській агресії. При цьому вперше будуть враховані позиції країн Центральної та Східної Європи. Чи так це, чи ні — час покаже.
НЕМА ЄДНОСТІ СЕРЕД ПАРТНЕРІВ
Утім, Володимир Зеленський повернувся з Варшави з почуттям переможця. Тож саме час конвертувати перемогу в рейтинг. Як? А так, щоб рішуче відмовитися від зустрічі сам на сам з президентом Росії Путіним. У тому числі — не обговорювати можливість такої зустрічі. Але, якщо вірити чуткам, така зустріч активно готується. В Офісі Президента опрацьовують різні варіанти і називають імовірних посередників в організації перемовин — від Папи Римського Франциска до прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху.
Відповідь Кремля щодо посередників і можливого місця переговорів поки що не відома. Знаємо лиш, що Путін із Зеленським збирається говорити про «двосторонні відносини», виключаючи Крим і Донбас. Тобто ні про що. Якщо ОП вдасться схилити Кремль до переговорів президентів навіть у Сикстинській капелі, порядок денний не зміниться ні на кому. Зате весь світ сповістять, що «діалог» почався. І потрібно не посилювати, а знімати економічні санкції, накладені Заходом на Росію.
Неясною щодо особистої зустрічі Зеленського та Путіна залишається і позиція Сполучених Штатів. Під час візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена, який учора прилетів в Україну, про це навряд чи згадали. Питання безпеки, звісно, на першому місці. Але як чергові слова про підтримку суверенітету і територіальної цілісності України втіляться у реальні дії? Президент Джозеф Байден грізний і рішучий на словах. Якщо ж з’явиться щілина для «діалогу» з Росією, він нею скористається так само, як свого часу це зробив Барак Обама.
Цікаво, що разом з Ентоні Блінкеном до Лондона на саміт G7, а потім і до Києва вирушила його заступниця з політичних питань Вікторія Нуланд. Ця пані добре знає больові точки України. На слуханнях у Сенаті під час затвердження на посаді вона зробила звичний акцент на корупції, яка в Україні процвітає. І на тому, що США не повинні протистояти Росії самотужки. Свій шлях у цьому напрямку зобов’язані пройти партнери. Європейці і сама Україна.
Твердження справедливе, але таке, що залишає для Джозефа Байдена шлях відходу, яким користувалися Барак Обама і Дональд Трамп. Сигнал про те, що допоки не досягнемо єдності партнерів, нічого радикального (як-от відключення ро-сійської банківської системи від SWIFT або заборони на покупку російських нафти і газу) не робитимемо. Оскільки ж подібної єдності серед партнерів нема, то Росії най-ближчим часом економічна катастрофа не загрожує.
Як зазвичай, перед прибуттям до Києва важливого гостя керівництво України (формально — прем’єр, фактично — президент) приготувало чергову гидоту. Держава грубо втрутилася у фундаментальні основи корпоративного управління. І призначила (в обхід наглядової ради і всупереч одностайним протестам) головою правління НАК «Нафтогаз України» Юрія Вітренка, який до того виконував обов’язки міністра енергетики.
Що там президенти у Варшаві підписували, про яке верховенство права йшлося в їх декларації? Не пам’ятаю, чесне слово.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
ПРО ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА У ДЕКЛАРАЦІЯХ І В ІСТОРІЇ