У номері «Чорноморки» від 8–10 квітня мою увагу привернула стаття Романа Кракалії «Ніби недавно, а так вже давно…» — доволі цікава розповідь про книжку «Літературна Бессарабія» (2001) та її авторів. Мені було приємно знайти у ній не просто знайомі прізвища, а тих, з ким мені як молодому поетові довелося спілкуватися десь сорок років тому. Це передусім Михайло Василюк, Валерій Виходцев і Галина Лиса. Тож хочу поділитися й своїми спогадами.
Тоді я жив у Балті, де працював у районній газеті «Народна трибуна», при якій діяло не менш потужне, ніж на бессарабських землях, літоб’єднання «Джерела». Наприкінці 1979-го четверо балтян взяли участь в обласній нараді молодих літераторів. Наскільки пригадую, саме там я вперше почув імена поетів Валерія Виходцева і Михайла Карадобрі з Кілії та їхні вірші, які справили приємне враження.
Вийшло так, що з Михайлом Карадобрі я здружився, потім ми трохи листувалися. Він був членом кілійського літоб’єднання, знався і з ізмаїльськими поетами, зокрема з Михайлом Василюком, писав російською мовою. Десь через кілька років йому вдалося видати першу збірку поезій з оптимістичною передмовою Івана Рядченка, тодішнього голови Одеської організації Спілки письменників. На жаль, та книжка в мене не збереглася. Однак і досі пам’ятаю рядки одного з віршів про кохання. Справді, несподіваний і чудовий поетичний образ:
Твоих грудей два голубя
Проклёвывают кофту.
Загалом вірші Михайла Карадобрі приваблювали своїм ліризмом і водночас приземленістю, щирістю, деколи й фольклорними мотивами. Прикро, та з різних причин мій зв’язок з ним якось обірвався і його доля мені невідома.
Спілкування з поетами Бессарабії для мене та інших авторів Одещини продовжилося під час заснованого працівницею обласного будинку народної творчості незабутньою Світланою Паршенковою (теж талановитою поеткою) фестивалю поезії й пісні «Осінь в Бірзулі», який із 1989 року проводився кожного жовтня в Котовську (нині — Подільськ). Недавно цей фестиваль відновлений, і проводитиметься він що два роки). Тоді, напередодні і в перші роки незалежності, «Осінь в Бірзулі» з його ведучим — народним артистом Володимиром Тумановим був по-справжньому масовим і цікавим, захоплюючим. І що знаменно: чи не найбільше авторів приїздило саме з бессарабських районів Одещини.
Тоді, у 1989-у, всіх учасників фестивалю, безумовно, вразив Михайло Василюк зі своїми віршами та піснями під кобзу (та ще більше — рівно через рік — звістка про його раптову кончину). Чудове враження справило й виконання пісень (особливо) та віршів Галиною Лисою з Татарбунарського району, як російською, так і українською мовами. Її, як і Михайла Василюка, слухачі викликали на «біс».
Звісно, у віршах чи не всіх учасників фестивалю звучали патріотичні мотиви. Та, мабуть, найзворушливіше — з уст Михайла Василюка (пісні «Верби цвітуть на Дунаї», «Шануйте матерів», «Дума про батька»), в яких дуже щиро передана любов до рідної землі.
Порадував також Валерій Виходцев: і віршами, й тим, що він — майже наш земляк — з Південного Поділля, бо ж народився і ріс у Байбузівці Савранського району (поруч з нашим Балтським), висловивши це у таких рядках:
Я родом з Поділля,
Де друзі усі,
Де слава минула
Савранських лісів,
Де берег дитинства,
Де рідне село
Мені у дорогу
Наснаги дало.
І в іншому вірші про Поділля:
Це куточок моєї Вкраїни,
Де сивіє її давнина,
Це і досвітки при калині,
Це і мати біля вікна.
Певна земляцька спорідненість вбачається і в тому, що у Валерія Виходцева є вірші, присвячені Михайлові Василюку та Галині Лисій, і навпаки.
У творчості Галини Лисої ми зустрічаємося не тільки зі щирістю пісень («Пісня про Татарбунари», «Вишивала мати рушники» та ін.), а й зі сповідаль-ністю, зокрема у так званих молитовних віршах. Приваблюють також поезії баладно-сюжетного зразка.
Продовжуючи тему ізмаїльських поетів, не можу не згадати теплим словом неодноразових учасників фестивалю «Осінь в Бірзулі», молодих авторів Артема Колодія, Андрія Бутакова і Руслана Слюсаря, які писали російською мовою справді талановиті твори. Добре сприймали ми, молоді колеги по перу, й вірші В’ячеслава Гульчака з Білгорода-Дністровського, Сергія Болдирева з Арциза, Петра Узунова із Сарати. Відрадно було, що на їхньому фоні досить потужно виглядали й поети з Балти (Віктор Скоков, Вадим Грамотін, та автор цих рядків, а в пізніші роки — Петро Цалюк, Андрій Рибак та ін.), Котовська (Анатолій Ковальський, Валентина Присяжна, Олександр Корембліт, Михайло Нізовцов та ін.), Кодими (Жанна Савицька і Наталія Палашевська — обидві потім стали членами НСПУ).
Врешті, хочу зазначити, що в пору тих фестивалів у стосунках між молодими авторами панувала атмосфера піднесення й оптимізму, віри у довге життя духу творчості та натхнення.
Михайло ГЕРШКОВИЧ.
м. Балта.
ЗГАДУЮЧИ БЕССАРАБСЬКИХ АВТОРІВ