ПРО МОЖЛИВІСТЬ ВИБОРУ

На цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі українські фільми не принесли, на жаль, якихось особливих відкриттів та несподіванок. Не хочеться робити жодних висновків на кшталт того, що українська кінематографія після стрімкого злету в попередніх роках загальмувала свій розвиток. Є в її доробку і фільми, які спроможні поборотися за участь і призи поважних міжнародних фестивалів. Поміж ними й картина «Королі репу» (режисер Мирослав Латика), показана першого ж дня роботи ОМКФ-2021.

Що таке реп? Необхідна довідка для тих, котрі, можливо, ставлять це слово в один ряд з такими словами, як «репаний», «репнутись», «репнути» (і треба сказати, що вони в чомусь-таки мають слушність — щось там у тому сюжеті репнуло). Назагал же реп (за відповідною енциклопедією) — це мелодизований речитатив, що вельми популярний серед молоді. З’явився у 1970-х у середовищі афроамериканців. Найбільше поширився у США, залишаючись музичною традицією так званих чорних кварталів, зокрема сумнозвісного Гарлему. Дедалі популярнішим стає реп в Україні, передовсім у молодіжній субкультурі. Дуже поширений у Росії, тож українські репери читають переважно саме російський реп.

Герой фільму, сімнадцятирічний випускник сільської школи на прізвисько Казан, звісно ж, є патріотом, отже, на молодіжних тусовках виконує український реп. Він має успіх серед своїх ровесників. А ще має мрію: стати популярним репером і завоювати серце продавчині Свєтки. Вони там, назагал, спілкуються суржиком, що, на противагу твердженням деяких наших мистців про те, що так, мовляв, їхні герої розмовляють у житті, є ознакою певного рівня культури — звісно ж, тих мистців, котрі обстоюють таку думку. Що ж до фільму, то там, здається, цілий той регіон депресивний. Нема роботи, нема де відпочити молоді, навіть місцева повія дурно стоїть на трасі. До слова, акторка такого плану, як Ірма Вітовська, випадає зі стрічки, не для неї ця не надто дбайливо виписана роль, та й партнери не для неї. Її героїня, може, знайшла б собі поважнішу роботу, якби то було куди піти.

Отже, герой фільму мріє стати для своїх ровесників кумиром репу та здобути прихильність досить легковажної Свєтки. Мрії нинішніх 17-річних — вони, виявляється, отакі прості й невибагливі. Хоча цей безіменний Казан завітав до нас, здається, з минулого ще століття. Сучасна молодь видається все-таки не такою наївною та інфантильною. А може, так і треба? Все ж краще, коли молоді не домагаються створення робочих місць та умов для культурного відпочинку в своєму селі чи містечку і мріють не про навчання, скажімо у ВНЗ, а про танцульки під цей примітивний речитатив.

Здається, до здійснення його мрій уже недалеко, але так хочеться якось прискорити розвиток подій. Тож цілком логічно доля підкидає йому нібито шанс, насправді ж — випробування. Ні про що не здогадуючись, не дотямивши, що пропозиція допомогти товаришеві за грубі гроші — можна б і здогадатись, що кримінальні — є вельми сумнівною, все ж згоджується: мовляв, раз лише, і на тому — крапка. Отут все й починається. І — закінчується, хоча до фіналу ще ніби неблизько. Але життя вже репнуло. Не можна брати кримінальні гроші. Та нема в нього антидоту на кримінал, нема отих антитіл. Тут могла б допомогти інтуїція, але… любов, а ще ота нав’язлива реперська мрія заступають здоровий глузд.

А довкола — розкішні кукурудзяні та соняшникові поля — якраз для гангстерського фільму. Пустельна дорога. Десь там серед лісу тих соняхів у півтора зросту один бандит вбиває іншого. Казан у ступорі. Йому наказують їхати. Цим нескінченним плантаціям потрібен інший герой, а не такий наївняк. Хоча… Дуже швидко він починає розуміти, що добряче ушелепався. Треба сказати, що Міша Дзюба, молодий актор з майстерні Богдана Бенюка, цілком пристойно провадить свого героя до фатальної розв’язки. Усвідомивши, що став співучасником страшного злочину — вбивства, Казан приймає, нарешті, своє власне рішення. Відтепер час працює на нього. Вже не йдеться про здійснення заповітних мрій, навіть про матір… Й навіть не про цих бандитів у його автівці. Вони мають бути покарані. А він… і він разом з ними… мабуть. Йому треба вив’язатися з цього всього, а в який спосіб, з якими наслідками — то вже не важливо. І знаряддя цієї кари — його старенька слухняна «копійка». Удар на великій швидкості — і… Отак драматично закінчується фільм, який починається як музична комедія, а продовжується як драма. Тут жанри лише підсилюють один одного. А попри те, у стрічці багато популярної музики, вона очевидячки розрахована саме на молодь, зроблена під її масову психологію та уподобання.

Можна сприймати чи не сприймати реп, поєднання з кримінальною драмою не на користь йому, адже ця музика й без того незрідка асоціюється з криміналом.

Ми бачимо, як наш герой виходить з в’язниці, після пережитого він вже цілком інший. У який бік ці зміни? Можна лишень припускати. Добре, що хоч живим лишився… Вочевидь, він вже вміє відповідати за свої вчинки. Важка наука. Але якою ж дорогою вона буває!..

Кожному бодай раз доводиться робити життєво важливий вибір. Казан зробив такий вибір двічі. Яким він піде у своє подальше життя? Ми не знаємо.

Роман КРАКАЛІЯ