ПІД ЗНАКОМ СКРИПКИ. ОБНАДІЙЛИВІ «РІЗДВЯНІ ЗУСТРІЧІ — ODESA VIOLIN FEST»

Чи можливо повернути Одесі статус П’ємонту скрипкового мистецтва? Інтерв’ю з відомими музикантами до циклу концертів «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»: 10, 17 і 24 грудня.

Про традиційну святкову різдвяно-новорічну програму — одну з фішок Національного одеського філармонійного оркестру, що цьогоріч пройде під знаком скрипкового мистецтва, йшлося під час пресконференції у переддень імпрези. Учасники — головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл і лауреат міжнародних конкурсів, скрипаль Валерій Соколов (Харків) — повідали про перебіг фестивалю та поділилися своїми думками щодо сучасного стану музики.

Троє яскравих українських музикантів різних поколінь — Валерій Соколов, Андрій Бєлов і Яків Павленко — долучені до цьогорічних «Різдвяних зустрічей». У програмі —твори українських і зарубіжних композиторів: М. Лисенка, Є. Станковича, А. Хачатуряна, Р. Вагнера, Г. Венявського, Н. Паганіні, К. Сен-Санса. Незмінний фінальний акцент циклу — «Чайковський-гала».

Про мотивацію концерту, його учасників і своє переживання сучасного моменту йшлося у довірливій розмові з Хобартом Ерлом. Зазначимо, що нині пан Ерл встановив своєрідний рекорд терміну перебування на посту головного диригента НОФО — 31 рік (У сенсі безперервності роботи, наскільки відомо, із всесвітньо відомих рекордсменами були Є. Мравинський, Симфонічний оркестр Ленінградської філармонії — 50 років, і Г. фон Караян, Берлінський філармонійний оркестр — 44 роки).

«Задум серії по-дібних концертів у форматі Odesa Violin Fest у нас виник уже давно, і ми вичікували, коли настане найсприятливіший час для його здійснення. Зрештою, вирішили: якщо й робити, то саме зараз (із 7 грудня Одеса вийшла з «червоної» зони. — В.К.). Маємо чимало концертних записів, і наші зарубіжні колеги були приємно цим здивовані, що в умовах пандемії музикальне життя у нас не завмерло. Не скрізь така ситуація, на жаль».

Головний диригент і художній керівник НОФО охарактеризував програму концертної серії, яка 10 грудня розпочалася п’ятихвилинним «Щедриком» Євгена Станковича з балету «Ніч перед Різдвом» (1990). Його змінили славнозвісна «Елегія» (ор. 41, № 3) Миколи Лисенка в чудовому аранжуванні для симфонічного оркестру Всеволода Сіренка, сина відомого київського диригента, який добре знаний одеситам, адже, як і його батько, виступав з НОФО.

У фіналі вечірньої програми — життєстверджуючий «Концерт для скрипки з оркестром» Арама Хачатуряна, написаний свого часу для нашого земляка Давида Ойстраха, який і став першим виконавцем цього твору, а його слухачами, крім педагога А. Хачатуряна — Миколи Мясковського, були такі авторитети, як Шостакович і Прокоф’єв. Симптоматично, але перше виконання у далекому 1940-у відбулося пізньої осені, 16 листопада. До речі, після прем’єрного успіху в Москві концерт невдовзі виконувався у Києві та Одесі. Принагідно також зазначимо, що це один з улюблених творів Чарлі Чапліна, який уже в похилому віці не відмовив у зустрічі вірменському композиторові.

Для Валерія Соколова чергова зустріч з концертною музикою Арама Хачатуряна не тільки викликає приємні спогади, а й стала ще однією можливістю відтворити цей концерт на новому витку своєї творчої спіралі.

Ця стаття писалася вже після першого концерту «Різдвяних зустрічей», тож, забігаючи наперед, зазначу, що виступ Соколова справив дуже приємне враження як вдумливим, так і віртуозним виконанням. Особливо запам’яталися друга (andante sostenuto) й остання частини (allegro vivace) твору. Приємно, що майже заповнений великий зал філармонії на 1200 місць ні разу не вдався до недоречних рукоплескань між частинами, що свідчить про підготовленість публіки, і тим ціннішими були овації на адресу скрипаля, який не упустив можливості подарувати одеситам ще одну віртуозну річ «на біс».

«Пригадую, що цей музичний номер ми, Валерію, представляли широкій публіці у цій же кімнаті, давним-давно, і ніби це була зовсім інша епоха», — звертаючись до гостя, з відтінком ностальгії зазначив диригент.

«Дуже вдячний, маестро, за за-прошення, адже вже близько 14 років ми, з незначними перервами, музикуємо разом. Цьогоріч бачимося вже вдруге, після конкурсу одеських скрипалів, де слухали вражаючий виступ молодого обдарування — скрипаля Якова Павленка, який виступить на завершення цього мініфестивалю, — зазначив Валерій Соколов, до речі, свого часу вихованець Дитячої музичної школи №9 Харкова. — Що стосується концерту Хачатуряна, то його виконують у певному віці, а потім, як по спіралі, повертаються до нього знову. І це велика радість через 20 років явити публіці цю річ уже не у супроводі фортепіано, а зі справжнім оркестром в автентичній інтерпретації. Велике щастя, коли тобі відкривається уся краса партитури! Звичайно, як у будь-якому повноцінному концерті, тут багатство техніки. У сенсі виконавському цей концерт, попри те, що був написаний з великою любов’ю до Давида Федоровича Ойстраха, більш благозвучний, ніж, скажімо, концерти Бартока та інших сучасних композиторів. Хоча у цьому гіпертехнічному творі, де у фіналі переважають народні теми (кодова назва фіналу — «Пожежа у шашличній»), усе просякнуте музичною і чуттєвою складовою, враженнями дитинства».

«У нинішньому виконанні, можливо, я більше уваги приділятиму саме фольклорним моментам, красі вірменського народного колориту», — зреагував на ці слова пан Ерл.

Вищу музичну освіту Валерій Соколов здобув у школі імені Ієгуді Менухіна у Великобританії, куди переїхав у 2001 році з Харкова, а з 2005-го — у Королівському коледжі музики в Лондоні з одночасним стажуванням у Гамбурзі. У 2010-у закін-чив аспірантуру в елітній музичній академії у Кронберзі (Німеччина), після чого стажувався у Віденській консерваторії. Як гастролер скрипаль був задіяний у концертах з багатьма відомими європейськими, американськими та азійськими симфонічними колективами. Впродовж останніх 20 років живе і працює на Заході, але періодично буває на Батьківщині, де йому завжди комфортно, особливо у нинішній пандемічний період (він приїхав до Одеси з Харкова на власному авто). Відомо, що пан Соколов грає на одній зі скрипок Антоніо Страдиварі.

На запитання журналістів, чи вважає артист себе популяризатором української музики у світі і який твір є його улюбленим, Валерій Соколов відповів: «Перший і улюблений мій твір, який я отримав від маестро Станковича у вигляді партитури, — це Другий концерт, присвячений пам’яті його брата. Після цього у мене і з Концертом, і з самим Євгеном Федоровичем склалися теплі стосунки, і я продовжую виконувати деякі твори композитора (після виконання В. Соколовим Другого концерту Є. Станкович присвятив виконавцеві свій Третій концерт (2015) і Сонату для скрипки (2017). — В.К.). Називати себе популяризатором української музики навіть в Україні я не можу, хоча й граю дуже хороші опуси з українського репертуару. На жаль, на Заході не так просто запрограмувати той же концерт Станковича чи інші твори української музики на регулярній основі. Хоча й грав один з концертів Сильвестрова на Заході і Камерну симфонію №1 Віталія Губаренка на фестивалі молодіжних оркестрів у Берліні три роки тому».

Під час пресконференції відбувся своєрідний діалог диригента і за-прошеного музиканта, що зацікавив присутніх порушеною проблематикою, яку актуалізує своєю діяльністю Хобарт Ерл.

«Одеса асоціюється зі скрипкою, — зазначив диригент. — Як ти вважаєш, Валерію, чи може повернутися в Одесу ця славна епоха, яка дала нам Ойстраха й інших видатних виконавців?»

«Думаю, що на подібну унікальну культурну ситуацію, пов’язану зі скрипковим виконавським мисте-цтвом, вплинув час, географія і по-літична ситуація в країні, — висловив власне бачення проблеми пан Соколов. — Якщо вести мову про повернення цього великого музичного спадку, то він, перш за все, повинен повернутися до Відня як світового музичного центру, адже це місто, за всієї могутності й величі, сьогодні теж живе спогадами про своє славне минуле. У Відні з’являються прекрасні випускники, наприклад, пострадянських професорів — покоління великих музикантів. Скрізь є талановиті люди, у тому числі в Одесі, з якої свого часу вийшла чудова плеяда музикантів — збіг сприятливих обставин і, певною мірою, ширма легенди…».

Хобарт Ерл відзначив і той факт, що за всю історію Незалежної України було лише два випадки відвідин нашої філармонії першими особами держави — Леонідом Кучмою і Володимиром Зеленським. Сьогодні в Одеській обласній філармонії розпочато ремонтні роботи за програмою Президента України «Велике будівництво», що створює певні незручності для відвідувачів, але принципово не позначиться на перебігу концертного життя. На період, коли ремонтом буде охоплено Великий зал (художня реставрація, покращення акустики, освітлення, звуко- та теплоізоляція), репетиції проходитимуть у заздалегідь визначеному залі, а концерти, можливо, в Одеській опері та Українському театрі.

Що ж до Odesa Violin Fest, то починаючи з 17 грудня, у рамках цього фестивалю звучать твори Р. Вагнера (увертюра «Фауст»); чи не вперше в Одесі за останні три-чотири десятиліття — «Фантазія на теми «Фауст» польського композитора і виконавця Г. Венявського; «Каприс №19» Н. Паганіні в романтичній рефлексії М. Скорика; «Рондо-Капріччіозо ор. 28» К. Сен-Санса, як уже мовилося на початку, у сольному виконанні Андрія Бєлова. А завершальний акорд фесту — «Чайковський—гала», де, крім балетної музики, звучатимуть твори малих жанрів цього композитора у виконанні юного таланту і цьогорічного фаворита Якова Павленка, який із 2013 року навчається в Інституті раннього сприяння музично обдарованим людям при Ганноверському університеті музики (Німеччина).

Володимир КУДЛАЧ