Пояснення секретаря РНБОУ Данилова і міністра оборони Рєзнікова, що до оборони країна готова, теж мало кого переконали. Час чиновників витрачається на порівняння рейтингів лідерів «Європейської солідарності» і «Слуги народу». На те, як поставити на місце неслухняних олігархів, і на вирішення інших невідкладних завдань. Підготовка до близької війни тут не на першому місці. От тільки в разі воєнної катастрофи рейтинги не встигнуть заміряти, а непокірні олігархи разом з капіталами поїдуть в благополучні країни. Ми справді опинимося під контролем. Але під чиїм контролем? Над цим варто замислитися.
Наскільки реальний початок війни в лютому цього року? Серед «синоптиків» і «провісників» — не лише експерти та журналісти. Уряди Сполучених Штатів і Великобританії вже діють, виходячи з похмурих прогнозів. Терміново відправляють в Україну авіарейсами летальну оборонну зброю, приймають рішення про евакуацію сімей своїх дипломатів, «востаннє» намагаються переконати російське керівництво, що Кремлю за вторгнення військ доведеться заплатити велику ціну.
Є, однак, два адресати, які попереджень про близький початок війни не чують. Або чують, але не сприймають серйозно. Перший — згадана вже Росія. Запевнення Кремля, що вони не збираються нападати, — один з елементів пропаганди і підготовки до війни. Другий, тугий на вухо адресат, не дивуйтеся, — українське по-літичне керівництво. Аргументи ро-сійських й українських політиків, певна річ, різні, але домінує думка, що війни у вигляді вторгнення російських військ на українську територію нема і не буде. Чому? Та тому що.
Відразу обмовлюся, у воєначальників двох держав — інші думки. Вони не соромляться озвучувати терміни початку бойових дій, тактику наступів та оборони і навіть малюють карти театру близької війни. При цьому російські та українські карти не дуже відрізняються одна від одної навіть у дрібницях. Україну нібито збираються атакувати з трьох сторін — з Криму, з боку «ОРДЛО» і з Білорусі.
Задля цього в Крим перекидають елітні, озброєні до зубів штурмові з’єднання і десантні кораблі. У банди «народних республік» вербують «солдатів удачі». У Білорусь під приводом навчань відправляють з Росії багатоцільові штурмовики, бойові вертольоти, сучасні системи ППО та «Іскандери», а до російсько-українського кордону підвозять у великій кількості танки і самохідки. Таких озброєнь російської армії вистачило б, щоб без клопоту дійти до Ла-Маншу, не затримуючись у Берліні та Парижі, а по дорозі зруйнувати сотню європейських міст. Був би тільки наказ не рахувати жертв і не боятися удару у відповідь.
Але у Києві, в Європі і за океаном майже всі впевнені, що наказу не буде і війна не почнеться. Чому? А тому що впевнені. Як були впевнені в 2014 році, що ніхто не зазіхне на міжнародне право і не наважиться на захоплення чужих територій силою. У Москві наважилися. І зі світом можуть тепер говорити з позиції сили, пред’являти ультиматуми, проводити «червоні лінії» для розширення НАТО на схід і диктувати Україні не тільки зовнішню, а й внутрішню по-літику.
Переворотами нас не здивувати
До речі, про нашу внутрішню по-літику. Розвідки Великої Британії та Сполучених Штатів минулого тижня до неї придивилися і вирішили, що державний переворот у нас може бути таким же інструментом війни, як вторгнення військ. Відтак слід попередити українців, що московські «брати» переворот уже готують і навіть формують уряд, готовий в’їхати до Києва на білому коні.
Здивувати нас такими намірами нікому не вдасться. Задовго до зарубіжних розвідок наприкінці минулого року, якщо хтось пам’ятає, на пресконференції про підготовку перевороту, призначеного на 1—2 листопада, розповів Володимир Зеленський. Він помилився з термінами і замовниками. У Вашингтоні і в Лондоні українського президента поправили.
Головну небезпеку, на думку наших друзів, становить не всесильний Рінат Ахметов і не інші олігархи, екзистенційні «вороги» «слуг народу», а керівник крихітної партії «Наші», колишній народний депутат від Харкова Євген Мураєв. Його кандидатуру нібито розглядають у Кремлі як майбутнього українського президента. Є підозра, що харків’янина Мураєва злив іноземним розвідкам той же «кріт» з ОП, який вклав в уста Зеленського фразу про захоплення росіянами Харкова. У статусі прем’єра за нової влади в Москві начебто розглядають кандидатуру Миколи Азарова (прем’єра за Януковича) і його соратників Сергія Арбузова та Андрія Клюєва, а також низки вже добряче призабутих чиновників 2010-х років.
Історія з черговою підготовкою перевороту (за версією західних розвідок) схожа на несмішний анекдот. Але вона підкинута українцям з певною метою. Мета полягає в тому, щоб у разі початку війни й окупації російськими військами Південного Сходу нашої країни уникнути хаосу і забезпечити транзит влади. Надія, що нинішній Верховний головнокомандувач впорається із ситуацією, — мінімальна. У разі нового «Іловайська» або «Дебальцевого» в команді Зеленського нема нікого, хто зміг би зупинити ворога, підписавши «Мінськ-3». А передати повноваження для переговорів людині, яка підписала два попередні «Мінськи» і таким чином урятувала Україну, Володимир Олександрович не здатний. Петро Порошенко — його ворог назавжди.
У результаті утворюється вакуум на вершині влади, і його нічим буде заповнити. Збудеться пророкування карпатської мольфарки Марії, що Володимир Зеленський не досидить у кріслі президента до кінця терміну. Доведеться йти на дострокові президентські та парламентські вибори. Навіть натяку на поразку у війні вистачить, щоб «зелені» зазнали на виборах нищівної поразки. Але головне: не відомо, хто вибори виграє і стане сьомим президентом Української держави. Зрозуміло, що не Євген Мураєв.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
Наказу не буде. Чому? А тому що!
