Республіканка зі штату Індіана
Українські політики так довго повторювали, що в середовищі американських колег (республіканців і демократів) нема розбіжностей щодо підтримки нашої країни, що й самі повірили в цю нехитру байку. А розбіжності є. Вони не стосуються, щоправда, суверенітету і територіальної цілісності України. Але стосуються набагато важливішого з точки зору американців — грошей. Тобто тих мільярдів доларів, які витрачають платники податків США, допомагаючи нашій країні.
Республіканці в цьому сенсі набагато практичніше за демократів. Контроль за виділенням і витрачанням коштів для України — їхній коник. Однак довгий час у Конгресі не було людини, добре знайомої з деталями хитросплетіння економіки й політики у Києві, яке прийнято називати корупцією. Для розуміння ситуації недостатньо контактів на вищому рівні. Треба здобути освіту, деякий час працювати і жити всередині банки, де наші павуки поїдають один одного.
Перша в історії США етнічна українка Вікторія Спартц, обрана до Палати представників Конгресу від одного з округів штату Індіана, опинилася в потрібний час на потрібному місці. Уродженка Чернігівщини, вона переїхала за океан зовсім недавно — в 2000 році. Перед цим закінчила Національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана за фахом економіст. Економічну освіту паралельно отримувала в США. Працювала економістом у прокуратурі Індіани, була обрана до сенату цього штату.
Пані Спартц неодноразово відвідувала Україну. Відвідувала і під час війни, а за дорученням посольства США спілкувалася з керівництвом нашої держави. Тобто лист, адресований президентові Байдену 8 липня, був написаний обдумано, добре аргументовано і влучив у ціль. Не знаю, як у Білому домі, а на Банковій вулиці і в Міністерстві закордонних справ України лист Вікторії Спартц зустріли з неприхованим роздратуванням, а прес-секретарі постаралися максимально спотворити його справжній зміст або, принаймні, змістити акценти.
Після низки інтерпретацій листа виходило, що джерелом негараздів і центром корупції в нашій країні можуть бути зв’язки глави офісу українського президента. «Ґрунтуючись на різних розвідданих, діях пана Єрмака в Україні і його можливих зв’язків з Росією, Конгресу необхідно терміново отримати цю інформацію, щоб підтвердити або спростувати різні серйозні твердження».
Спектр цих тверджень (від зриву спецоперації із затримання терористів, які воювали на Донбасі, до навмисної здачі Херсона на початку російського вторгнення) настільки широкий, що його вистачило б на сто підозр у державній зраді. Однак є речі, які в листі прямо не згадуються, та є невід’ємним фоном. За твердженнями низки конгресменів-республіканців, політики в Україні живуть так, начебто ніякої війни нема, а частина грошей досі йде не на військові потреби, а на реалізацію інфраструктурних проєктів на зразок «Велике будівництво».
Час розкуркулення олігархів
Із чуток, українським чиновникам і самому Зеленському в Європі й за океаном на витікання коштів неодноразово вказували. Але зв’язку топ-чиновників ОП і Президента України розірвати не вдається. Андрій Єрмак, Олег Татаров і компанія живуть своїм життям. Війна на їхню діяльність не дуже впливає. І добре було б обмежити вплив цих людей на хід війни. Але не вдасться. Протистояння з росією, як і передбачали, перетворюється на битву ресурсів. А центр розподілу ресурсів — Офіс президента.
На щастя, зброя і боєприпаси від союзників на фронт тепер надходять, минаючи Київ. Але то тут, то там у мережах з’являються повідомлення, що частину гуманітарної і не зовсім гуманітарної допомоги спритним людям вдається вкрасти і перепродати. Порівняно з минулим це, звісно, крапля в морі. І чиновникам треба шукати компенсацію. Тут дуже вчасно набрав чинності закон про олігархів. Хоча ці надзвичайно гідні люди під час війни втратили частину статків, у них ще багато чого залишилося. І є шанс до кінця розкуркулити «буржуїв».
Процес розкуркулення, як правило, вибірковий і починається з тих, хто добровільно не віддає здирникам грошей. Передбачалося, що жодна з намічених жертв не встоїть перед об’єднаною міццю Банкової, СБУ, ДБР та Генеральної прокуратури. Але на практиці виявилося не так. П’ятий президент країни Петро Порошенко з командою співробітників, партійних політиків, парламентарів від «Європейської солідарності», адвокатів і доброзичливців чинив «зеленим» гідний опір. Він не просто зберіг статки і свободу (поки що), а й виїжджає за кордон і повертається на Батьківщину, коли потрібно.
Інша історія з «олігархом», ой, даруйте, з українським інвестором №1 Рінатом Ахметовим. Він (як колись Борис Березовський у росії) дуже переоцінив свої політичні можливості. І тільки-но втратив владу і майно на сході, став ідеальною жертвою Банкової. Цього тижня Ахметова змусили розлучитися з однією з опор могутності — телевізійними активами холдингу SCM, ліцензії на мовлення яких Рінат Леонідович нібито добровільно передав державі. «Слугам народу» тепер ніщо не заважатиме у рамках «Єдиних новин» доносити до нас єдину точку зору на все, що відбувається в країні. І це не цензура, а закон воєнного часу. Переможемо — повернемо свободу слова в повному обсязі. Навіть більше, ніж було до війни.
Але повернемося до скандального листа Вікторії Спартц. Складається враження, що сам Байден його не читав або читав, але реагувати не збирається. Наших союзників у Білому домі цілком влаштовує модель української корупційної демократії і модель війни, коли наші воїни фактично наодинці захищають цивілізований світ від натиску путінської орди. Пожежа не підходить до порогів західних банків, снаряди не долітають до вікон будинків, поки долари і євро їх захищають. Слово «поки», до речі, тут ключове.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ
Війна навколо і корурупція збоку
