Страсбург — місто доріг

Наше знайомство з містом починається на Площі Республіки, біля пам’ятника. Мати, як символ Ельзасу, схилившись, тримає на колінах двох дорослих синів, один із яких — німець, а другий — француз. Цей монумент, встановлений у 1936 році на вшанування полеглих у Першій світовій війні ельзасців, утілює в собі трагедію цілого народу. На пам’ятнику напис: «Нашим загиблим» («А nos morts»), без згадки про якусь із країн. Регіон Ельзас був в епіцентрі війни, і близько восьми мільйонів його жителів загинули, воюючи і з німецького, і з французького боків.

Так склалося, що Ельзас за свою історію багато разів переходив із рук в руки двох держав — Німеччини та Франції. У ХІХ столітті його повністю завоювала Німеччина, і французька мова була заборонена. Під час Другої світової ельзасців примусово мобілізували до німецького війська, але вони здавалися у полон, їх тримали в концтаборах. Нерідко траплялося, що хлопці з однієї родини воювали у різних арміях. У 1945-у Ельзас повернувся під контроль Франції.

Страсбург — центр Ельзасу, і кажуть, що саме тут зустрілися дві душі — французька і німецька, щоб народилася нова ідентичність. Ельзасці вважають себе окремим народом, мають власну мову, культуру та символи, які їх об’єднують. Тут, на стінописах, рекламних плакатах та сувені-рах, майже скрізь бачимо лелеку — символ Страсбурга. За легендою, на місцевому болоті жив гном, який вирощував малюків, допомагаючи бездітним родинам. Бездітні пари частенько зверталися до нього з проханням — «посадити» для них немовля. Через дев’ять місяців, коли немовля «виростало», гному потрібна була допомога, щоб віднести дитинча до батьків. На поміч прилітали лелеки, які й доставляли малят за адресами. Причому хлопчиків залишали в капусті, а дівчаток — під трояндовими кущами. Те, що легенда правдива, свідчить назва річки, яка протікає через центр міста і називається Іль (нагадує праслов’янський корінь іл, що означає болото).

Вчитися впродовж життя

Під час прогулянки містом нас супроводжує Ганна Романенко, викладачка кафедри славістики Страсбурзького університету і, що особливо цікаво для нас, викладачка Європейського народного університету, де навчаються люди старшого віку. Місія університету — поширення знань і культури серед усіх верств дорослого населення. Такі навчальні заклади існують по всій Франції й об’єднані в Асоціацію європейських народних університетів.

— Кошти на утримання народного університету надходять з кількох джерел, — розповідає пані Ганна. — По-перше, чимало бізнесменів інвестують у таку освіту, щоб мати податкові пільги. По-друге, навчання тут платне — 160 євро на рік за один напрямок, а це 35 занять по півтори години.

У народному університеті є рада директорів, представлена трьома головними інвесторами, скарбником та директором закладу. Студентом може стати будь-яка доросла людина, що хоче навчатися. Дипломів уні-верситет не видає. Це навчання лише для того, щоб отримати певні знання.

— Тут, у Франції, нема ейджизму, дискримінації людини через вік, яка є в багатьох країнах, — продовжує оповідь викладачка. — Французи навчаються все життя. Адже з віком наші ментальні здібності починають «просідати», тож французи, виходячи на пенсію у 62 роки, гуртом ідуть записуватися на курси. Вони добре розуміють, що якість їхнього життя залежить від того, наскільки добре працює їхній мозок. Тут пенсіонери самі піклуються про своє ментальне здоров’я, оскільки їхні дорослі діти не мають часу опікуватися старими. Французи розуміють: якщо не хочеш потрапити до будинку людей похилого віку — треба вчитися.

Усі предмети, що викладаються в народному університеті, об’єднані у вісім напрямків.

Напрямок «Пластичні мистецтва» складається з курсів різноманітних засобів художнього вираження, що поєднуються з широким полем образотворчого мистецтва. До них належать малюнок, живопис, скульптура, архітектура, комікси, фотографія, кінематограф, відео і навіть такі незвичайні, як каліграфія, кераміка та робота з текстилем.

У напрямку «Фізичний добробут та здоров’я» є курси з водних процедур, фізкультури, йоги, медитації та нетрадиційної медицини.

Напрямок «Культура» — це природничі науки, література, медіа та історія мистецтв.

«Особистісний розвиток» включає тренування пам’яті, лайф-коучинг, творче письмо, усне мовлення і театральну майстерню.

«Природа і довкілля» — це дизайн, флористика, ботаніка, екологія.

У напрямку «Хобі» вивчаються спів, танці, музика, гра у бридж, плетіння мережива та дизайн одягу.

У «Практичні знання» входять аудит, бухгалтерія, кулінарія, шиття, опанування комп’ютера та енологія — наука про вино...

Мови і геополітика

Один із найпопулярніших напрямків — «Мови».

— Французьке суспільство — мультикультурне, — пояснює пані Ганна. — Тут чимало мішаних шлюбів. Тож літні люди приходять до університету, щоб вивчити мову спілкування батьків невістки чи зятя...

У народному університеті викладають 19 мов, у тому числі арабську, турецьку, португальську, ельзаську, російську, мову жестів та латину. На жаль, у цьому переліку поки що нема української...

— У принципі, це можливо, — каже пані Ганна. — Для того, щоб почав працювати новий напрямок, викладач повинен підготувати презентацію і розмістити її на сайті університету. Якщо на навчання запишеться десять охочих — напрямок відкрито!

Наразі ж однією з найпопулярніших мов в університеті є російська, і це зрозуміло. Здавен Францію і росію поєднують історичні зв’язки. Російське дворянство взагалі розмовляло французькою, презирливо називаючи вчителів, що приїздили навчати їхніх дітей, «французішками»...

Тут, у Франції, стає зрозуміло, скільки сил та грошей за останні десятиліття витратила росія, щоб створити своє потужне лобі у медіапросторі, освіті, політиці, тоді як ми, українці, чубилися між собою...

— Раніше нас усіх тут називали «русскімі», — ділиться пані Ганна. — Але часи змінюються. Французи зрозуміли, що Україна — не росія, і потроху змінюють своє ставлення до українців, які зараз боронять не лише свою країну, а й усю Європу від рашизму...

— У річній програмі, як уже мовилося, 35 півторагодинних уроків кожного напрямку, при цьому замовити можна стільки предметів, скільки ви потягнете матеріально і за часом, — повертається до освітньої теми Ганна Романенко. — Зазвичай у групі — від 10 до 20 студентів будь-якого дорослого віку, і вік — не обмежений. Навчання не передбачає дипломів — даються лише знання. Університет має велику популярність. Кількість слухачів постійно зростає — із трьох тисяч 30 років тому до більше десяти тисяч сьогодні.

Ми із задоволенням знайомилися з діяльністю Європейського народного університету у Страсбурзі і ділилися своїми напрацюваннями. Адже у кожної із нас є власний досвід втілення освітніх проєктів в Україні.

Звичайно, багатьом хочеться бути європейським пенсіонером і навчатися у такому університеті, але у нас, українців, є й власні плани. Ця зустріч надихнула нас продовжувати освітні проєкти у себе вдома, спираючись на позитивний досвід наших європейський колег.

До речі, нам таки справді є чим поділитися з європейцями. Адже Франція — це суспільство індивідуалістів, де кожен відповідає за себе. Навіть навчаючись у таких університетах, європейські пенсіонери не схильні до створення об’єднань, спільних проєктів, тоді як українські пенсіонери люблять колективну творчість, зустрічі, спільні заняття. І в такому гуртуванні сьогодні є особливий сенс.

Попереду на нас чекали відвідини Ради Європи, участь у мітингу, цікаві зустрічі, але про це — у наступних номерах.

(Далі буде).

Ольга ФІЛІППОВА
Світлини авторки