Страсбург — місто доріг ( Продовження).

Улітку разом із групою журналістів я побувала на Полтавщині. Дивовижний, творчий край, що став прифронтовою зоною, звичайні люди з великих і малих міст та сіл, які всіма силами долучаються до Перемоги над ворогом. У славному містечку Решетилівка, у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства, ми милувалися неповторними візерунками сорочок, рушників, килимів.

Як зараз пам’ятаю, яке сильне враження справила на мене репліка килима народного художника України Леоніда Товстухи «Народжені рідною землею».

 Леонід Товстуха, народний художник України, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка, директор Решетилівської фабрики художніх виробів ім. Клари Цеткін, кавалер орденів.

— Це копія килима, який із 2005 року знаходиться у Страсбурзі, — розповідала тоді господиня зали Надія Вакуленко. — Сам килим був подарований українською делегацією до музею Ради Європи.

«Було б чудово побачити оригінальний килим у Раді Європи», — подумала я… і швиденько забула про це, наповнюючись вишуканими враженнями від рукотворної краси.

Це було 16 липня, а 18 листопада, через чотири місяці, я вже стояла перед цим килимом у Страсбурзі, у музеї Ради Європи, у стані дежавю, розуміючи, що це вже зі мною відбувалося…

Відвідини Ради Європи стали для мене справжнім дивом, яке створила для нас очільниця ГО «Вік щастя» Наталія Бондаренко — саме вона організувала візит до Страсбурга в рамках проєкту «Доступ до правових знань людей поважного віку».

Страсбург — одне із ключових міст об’єднаної Європи, неформальна столиця європейського права. Тут розташовані Європейський парламент, Європейський суд з прав людини, Європейська аудіовізуальна обсерваторія. Тут знаходяться сервери, що обслуговують усю шенгенську інформацій-ну систему. Саме тут, у великому сучасному Палаці Європи — штаб-квартира Ради Європи, авторитетної міжнародної організації, створеної за ініціативи Вінстона Черчилля у 1946 році.

У супроводі радниці Постійного представництва України у Раді Європи Людмили Протасенко ми прогулюємося розкішним музеєм, у якому переважно — килими.

— Існує така традиція: кожна країна дарує Раді Європи килим, — розповідає пані Людмила. —За ними тут доглядають, підтримують у належному стані.

Наш український килим — «Народжені рідною землею», наповнений силою землі, квітами і травами, дарує відчуття радості та повноти життя…

І неподалік — килим з московськими куполами, кремлем, який сьогодні викликає лише огиду й відразу. Але найпопулярніший нині експонат — це мідна табличка біля того російського килима, на якій повідомляється, що 16 березня 2022 року росія була виключена із членів Ради Європи. До речі, коли ухвалювалося це рішення, не було жодного голосу проти, хоча були ті, що утрималися. Рада Європи була і залишається єдиною міжнародною інституцією, яка це зробила.

Через балкон заходимо до величної округлої зали, де збираються представники Ради Європи на засідання для вирішення важливих питань.

Від початку повномасштабного вторгнення рашистів Україна — у постійному порядку денному Ради Європи.

Виступи нашого Президента Володимира Зеленського мають тут велике значення і сильний вплив. Промови представників України в РЄ постійно супроводжуються оплесками, українські делегації тут зустрічають стоячи, хвилиною мовчання вшановують пам’ять наших загиблих, тут часто звучить Гімн України. Європейська спільнота розуміє, що Україна сьогодні — гарант збереження миру в Європі.

Ми прогулюємося по Раді Європи, усвідомлюючи, що це одна з найвеличніших інституцій світу, яка проводить величезну діяльність з напрацювання важливих міжнародних документів. Це одна з найстаріших міжнародних організацій і одна з небагатьох, яка є багатофункціональною. Основні напрямки її діяльності: права людини, демократія і верховенство права. Це сотні постійних експертних органів! Сотні міжнародних договорів, угод і конвенцій, що замінили буквально десятки тисяч двосторонніх договорів між різними європейськими державами, розроблені саме цією інституцією. Один із найбільших успіхів РЄ — Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Підтримка, що наснажує

Затишною вуличкою вирушаємо до Постійного представництва України в Раді Європи. Що й казати, діяльність цієї невеликої установи, що налічує лише сім дипломатів, сьогодні важко переоцінити. Адже Україна нині — у форпості світової та європейської політики, і в ситуації, з одного боку, повномасштабного вторгнення росії, з ін-шого — прикутої до нас уваги всього світу, дуже важливо робити дипломатичну роботу якісно, бездоганно.

Нас зустрічає Борис Іванович Тарасюк — людина, за участю якої робилися перші кроки України на міжнародній арені від відновлення Незалежності, і сьогодні, очолюючи представництво, продовжує творити сучасну історію України.

На запитання, які зміни відбулися після 24 лютого, Борис Іванович відповів:

— Світ зараз перебуває у стані переляку, обурення та захоплення — захоплення нами, українцями… До України сьогодні прислухаються, хочуть знати думку України.

Розмова з Борисом Тарасюком була щирою і дуже важливою для нас. Ми із захопленням слухали його — не щодня доводиться розмовляти з таким авторитетним дипломатом, який діє в епіцентрі важливих подій. А Борис Іванович з цікавістю вислухав наші історії про ситуацію в різних регіонах країни, про нашу діяльність зі створення програм розвитку для пенсіонерів. Адже ми приїхали не лише отримати знання та досвід — ми готові ділитися нашими напрацюваннями з європейцями.

Наступного дня ми вирушили до Європарламенту, де зібралося чимало людей доброї волі, щоб висловити свою підтримку щодо прийняття рішення визнати росію країною-терористом.

Над нами майорять українські прапори, звучать улюблені мелодії — «Червона калина», «Щедрик», «Мелодія» Скорика, які на скрипці виконує юнка у віночку. Усі разом співаємо Гімн України і скандуємо наші гасла — українською та французькою мовою. Серед нас — не лише українці та французи. Щоб висловити свою підтримку прийняттю цього важливого рішення і своє ставлення до країни-терориста, зібралися представники різних націй. На мітингу — чимало журналістів, які розпо-віли про цю акцію всьому світу.

Через кілька днів під час голосування Європейський парламент визнав росію державою-спонсором тероризму — відповідну резолюцію він ухвалив 23 листопада. Сподіваємося, що той мітинг став додатковим важелем для ухвалення цього рішення.

(Далі буде)

Ольга ФІЛІППОВА