Рішення обласної влади щодо перейменування одеських вулиць не мають прозорості та виваженості – історик Олександр Бабич (відео)

У серпні 2024 року Одеська військова адміністрація перейменувала 85 одеських вулиць. Багато жителів міста не згодні з таким рішенням – місто позбавляється топонімічних назв, пов’язаних із такими відомими одеситами як Бабель, Катаєв, Жванецький та інші. Про те, чому вулиці перейменували, звідки нові назви, “Одеське життя” запитало в історика та члена міської історико-топонімічної комісії Олександра Бабича.

В інтерв’ю ми розбираємося в таких питаннях:

• Які є прогалини у законі “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії”?
• Як швидкі рішення можуть змінити історію Одеси?
• У чому “провинилися” Бабель, Жванецький, Паустовський, Олеша?
• Чому багато одеситів не готові сприймати такі зміни?
• Наскільки правильним є перейменування одеських вулиць? 
• Як вплине перейменування на туристичну привабливість Одеси? 
• Чи можуть повернути “старі” назви одеських вулиць? 

– Олександре, ви лишаєтесь членом міської історико-топонімічної комісії. Результати її роботи щодо зміни топонімів не вдалося узгодити. Яка особисто ваша думка щодо масштабного перейменування одеських вулиць, яке було затверджено на обласному рівні?

– Мені було незвично побачити там прізвища князів Київської Русі. Ми намагалися не робити таких формальних перейменувань, просто тому, що вони не мають жодного відношення до історії Одеси. Мені було цікаво побачити прізвища наших загиблих військових, але я хотів розуміти логіку, які прізвища були відібрані, і чому саме вони, а не решта. Можливо, я був здивований деякими перейменуваннями, наприклад, чому ми позбулися вулиці Коблевської. Нам чомусь не догодив Томас Коблє, але при цьому у нас залишаються вулиці Рішельє та Ланжерона, його безпосередніх начальників. Таким чином, я хотів би зрозуміти логіку, чому ми позбавляємось вулиці Князівської, але вводимо вулиці князів Київської Русі. Тобто є якісь речі, які для мене не були логічними, тож вони викликали питання.

Читайте також: На якій вулиці будемо жити: чи можна нашвидкуруч змінити минуле

– У чому ви вбачаєте найбільшу проблему перейменування? 

– Закон прописаний досить некоректно. Тобто, з одного боку, ми повинні позбутися всіх військових керівників високого чину Російської імперії, Радянського Союзу, Російської Федерації, Московського князівства, так написано в законі. Ніхто не каже, що це керівники найвищого чину. Це від майора чи генерала-майора? І тоді вже не зрозуміло, чи умовний Котляревський, який був майором Російської імператорської армії, він підпадає під норму закону або ні? При цьому є така фраза: “окрім тих, хто боровся із нацизмом”. Умовно Малиновський, він був в Одесі, народився в Одесі, мав насичену військову біографію та блискуче звільнив Одесу від німецько-румунських військ у 1944 році, як керівник третього Українського фронту. Але потім він став маршалом Радянського Союзу і навіть міністром оборони Радянського Союзу. З одного боку він Керівник найвищого регламенту – маршал та міністр. Але при цьому він боровся з нацизмом і звільнив наше місце. Ми ж не підтримуємо ідеї, що місце мало залишитися під нацистською владою? Таке ж саме з генералом Петровим, блискучим організатором оборони Одеси 1941 року, саме через яку Одеса протрималась 73 дні. І при цьому він у період громадянської війни та визвольних змагань керував підрозділом, який боровся з військами Української центральної армії. Тобто з одного боку, він підпадає під норму закону, з іншого – ні.

– На процедуру перейменування було виділено по три місяці, спочатку міській раді, потім обласній. Історико-топонімічна комісія області складалася з науковців, істориків, громадських діячів. На вашу думку, чого вони не оминули неоднозначні топоніми? І хто може нести відповідальність за ухвалені рішення, які розділили містян на прихильників та противників змін?

– Яка була логіка, які принципи вони використовували, я не знаю. Я можу говорити виключно за логіку та принципи, які були розроблені в Одесі, у місцевій топонімічній комісії. На жаль, ці принципи проговорювали лише окремі члени історико-топонімічної комісії. Їх не промовив ані Труханов, ані керівництво історико-топонімічної комісії. І від цього виникла проблема. Труханов дуже повільно ухвалював рішення, навіть не Труханов, а місцеві депутати, якими він керує. Ми розуміємо, що в нього досі є, вибачте, контрольний пакет голосів у міській раді. І вони дотягнули ситуацію до того, що голова обласної військової адміністрації ухвалив таке адміністративне рішення, яке так не сподобалося містянам. Тобто в цьому випадку я звинувачую і міську владу, і потім уже дуже швидкі рішення обласної влади, які справді не мали необхідної прозорості та виваженості.

– Чи співпрацювали міська та обласна історико-топонімічні комісії та чим відрізнялися ваші позиції?

– Наші напрацювання вони не використовували. Ми якраз залишали назви генералів. Вони були як великий резерв, бо ми розуміли, що це великі вулиці, Малиновського, Петрова, Говорова. Це великі вулиці, які будуть цікаві саме для того, щоб саме їх перейменували на імена загиблих наших героїв цієї війни. Але нам хотілося б розуміти, за яким принципом ми будемо обирати прізвища загиблих героїв. У нас на сьогодні є 2130 топонімів на міській карті. У нас на сьогодні є, наскільки я знаю, близько 3000 загиблих одеситів. Якщо кожний брат, вдова, мама загиблого напишуть заяву до історико-топонімічної комісії чи голови військової адміністрації, то це рішення, скоріш за все, буде розглянути позитивно. Він загинув на війні, він герой. Але ми розуміємо, що неможливо перейменовувати всі вулиці міста виключно на честь подій чи героїв цієї війни. Це буде не дуже розумно.

– На вашу думку, що саме найбільше обурило одеситів в перейменуванні?

– Більшості одеситів, на жаль, байдуже, що відбулося. Будемо відвертими, 70-80 відсотків одеситів навіть не знають, що це розпорядження було підписано. Ми говоримо про активних людей, які переймаються якимись політичними процесами у війську і в країні. Ось вони звернули на це увагу. І, на жаль, чомусь виявилась досить глибока прірва між тими, хто умовно проти того, що Одеса лишиться Бабеля, Паустовського, Олеши, і тими, хто казав, що ми нарешті прибрали радянських письменників. Ось тут є проблема. Моє оточення, мої друзі, вони люблять Бабеля і вважають його світовим класиком та генієм літератури. І вони не проти того, щоб в Одесі з’явилася вулиця Іванова, яка саме має замінити Бабеля. Одеса може дозволити собі існування і вулиці Бабеля, і вулиці Караванського. І тут саме конфлікт абсолютно штучний. Його комусь треба було ще більше розпалити, при тому, що треба було просто сісти та провести якусь експертну оцінку, чи можемо ми вважати Ільфа та Петрова такими письменниками, які були проти України. Так, Бабель написав “Конармію“, і це можна вважати глорифікацією цієї загарбницької радянської політики. Але ми знаємо, що Бабеля ненавиділи Ворошилов та Будьонний. Будьонний написав “сволота” на обкладинці цієї книги про його армію. І Бабель був розстріляним саме за свою літературну діяльність тим самим НКВС, який посадив потім Караванського і протримав його 30 років в таборах. Тому тут треба бути дуже обережним. У нас не буде нового Бабеля. А якщо позбавити Одесу її літературного минулого – ми позбавимо нашого міста яскравих фарб.

– Як масштабні перейменування можуть вплинути на туризм в Одесі? Чи є вже зараз розбіг між минулими та нинішніми вподобаннями, бо раніше найбільше хотіли подивитися на кримінальну та літературну Одесу?

– Турист точно не поїде на вулицю Ільфа та Петрова. Там немає туристичного маршруту. І турист не поїде на вулицю Бабеля. Але вже від самого туриста залежить, приїде він до міста Бабеля та одеських оповідань. Ми розуміємо, що справді більшість цих радянських письменників уже не читає сучасна молодь, по них не ставитимуть фільми та на них не їхатимуть. Це теж природно і нормально. І чи будуть вони їхати на прізвища українських письменників, які будуть у нас з’являтися, буде залежати, в першу чергу, від українських письменників, від українських видавців та від шкільної програми. Маршрути будуть безумовно змінюватися. Вже зараз маршрут “Українською Одесою” популярніший, ніж “літературна Одеса”, яка була до цього. І на Пушкіна йдуть уже менше, ніж йдуть на Лесю Українку. І хочуть подивитись, де жила Леся Українка у 100 разів більше, ніж 5-10 років тому. Це також нормально. І що стосується кримінальної Одеси, хвала Богу, ця екскурсія вже пішла з топу. Наш проєкт “Odesa Decolonization” робить дослідження одеського міфу. Вони доводять, що Мішку Япончика спокійно може замінити, наприклад, постать Лесі Українки. Караванський сам по собі мав настільки яскраву біографію, що він спокійно витисне Котовського. Це теж абсолютно природно. І ми в цьому процесі, і треба це сприймати.

Повне інтерв’ю з Олександром Бабічем, де є історичні приклади та детальні роз’яснення дивіться на нашому YouTube-каналі.

Діана ФЕДОТОВА