Від болгарського «Леніна» до київського князя: історія трьох назв одеського проспекту

На цей момент Глушко – це вже минула назва цього проспекту, розташованого у Київському районі Одеси. Почнемо з ще більш ранньої: колись це був проспект Георгія Димитрова, якого називали «болгарським Леніним».

Димитрова називали вождем і поховали у мавзолеї

Після смерті Димитрова в 1949 році «вождю болгарського народу» звели в Софії мавзолей, подібний до ленінського! А в СРСР, зрозуміло, почали повсюдно називати вулиці на його честь.

Підкреслимо, що в історії й самої Одеси, і області болгари – люди зовсім не сторонні, здавна чесно вносили вони тут свій трудовий внесок. От і вулиця Болгарська в Одесі є на Молдаванці. У 1991 році вона повернула історичну назву, побувши вулицею Будьонного. Але щодо Димитрова, то тут чиста ідеологія…

Він народився в Болгарії, починав робітником, з молодих років у політиці, в профспілковому русі, організовував страйки. У 1913-1923 роках – депутат Болгарського парламенту. У вересні 1923 року – один з керівників збройного антиурядового повстання в Болгарії. Після провалу спроби захоплення влади втік до Югославії, потім жив у СРСР. За участь у збройному заколоті на батьківщині був заочно засуджений до смертної кари.

Восени 1929 року переїхав до Німеччини, вів комуністичну пропаганду. У секретному радянському листуванні для Димитрова використовувалося кодове ім’я «Діамант». Був заарештований нацистською владою за звинуваченням у причетності до підпалу Рейхстагу в лютому 1933 року, однак на Лейпцизькому процесі у вересні-грудні 1933-го був виправданий, оскільки довів алібі (Гітлер того періоду нинішньому Путіну в учні тільки б і згодився). У 1934 році отримав громадянство СРСР і був літаком перевезений до Москви.

Димитров поряд з Ернстом Тельманом став одним із лідерів міжнародного комуністичного руху. Після встановлення в Болгарії прорадянського режиму, він у листопаді 1945 року прибув на батьківщину, там був призначений головою Ради міністрів. З грудня 1948 року і до смерті обіймав посаду генсекретаря ЦК Болгарської компартії. Тяжко захворівши, у квітні 1949 року Димитров приїхав до Москви на лікування. Через 2 тижні стан його різко погіршився. Незабаром Георгій Димитров помер. Тіло було повернуто до Софії вже забальзамоване. У 1990 році під час перепоховання в його останках було виявлено високий вміст ртуті. Однак версію отруєння не стали «розкручувати». Після цього мавзолей у центрі Софії був підірваний. У результаті двох вибухів він зруйнувався, але не повністю, і його розібрали до кінця.

Двигуни Глушко підняли в космос перший супутник і першу людину

Проспект Димитрова в Одесі перейменувати виявилося набагато простіше, ніж розібрати його мавзолей на батьківщині.

Що ж, народжений 1908 року в Одесі Валентин Петрович Глушко став всесвітньо відомим ученим та не підвів «Одесу-маму». Ставши конструктором-ракетобудівником, він і свою малу батьківщину підняв до космічних висот. Погодьтеся, адже може Одеса пишатися тим, що Міжнародний астрономічний союз іменем її сина назвав кратер на Місяці.

Навчався Глушко в Одеському реальному училищі Св. Павла (з 1920 року воно стало 4-ю профтехшколою «Метал» ім. Троцького). Цікаво, що одночасно Глушко займався в консерваторії по класу скрипки. З 1924 року, після практики на одеському арматурному заводі, працював слюсарем. І цього ж року він опублікував у газеті «Известия Одесского губкома КПУ» свою першу статтю «Завоювання Землею Місяця».

З чого все почалося? Ще 1921 року Валентин Глушко прочитав кілька романів письменника-фантаста Жуля Верна про польоти на Місяць. Потім почав вивчати книги з астрономії. В Одесі Валентин Глушко почав листуватися з Ціолковським – ученим-самоуком, одним з стовпів ракетобудування. У березні 1924 року школяр Валентин Глушко написав Ціолковському: «…міжпланетні сполучення є моїм ідеалом і метою мого життя, яке я хочу присвятити для цієї великої справи».

1925-го вступив на фізмат Ленінградського університету. Одночасно працював механіком у майстернях Наукового інституту. 1929 року, перед самим захистом диплома, Валентина Глушка… відрахували з університету. За несплату.

Але одесит знайшов вихід: відніс третю частину свого дипломного проекту, присвячену електричному ракетному двигуну, під назвою «Метал як вибухова речовина», до Комітету з винаходів. Там його ідеї опинилися в розумних руках, цією роботою зацікавилися.

Глушку запропонували негайно розпочати експериментальні роботи з реалізації цієї пропозиції, його зарахували до штату Газодинамічної лабораторії як керівника підрозділу з розробки електричних і рідинних ракет та ракетних двигунів. 1930 року було розроблено конструкцію і розпочато виготовлення першого рідинного ракетного двигуна.

Так почався його «зоряний шлях», але 1938 року він різко обірвався. Глушка було заарештовано. 1939-го Особлива нарада при НКВС «впаяла» ворогові народу 8 років. «Допоміг з роботою» йому Берія, направив до конструкторської групи 4-го спецвідділу НКВС.

1944-го Глушка достроково звільнили зі зняттям судимості та… призначили головою конструктором бюро, що розробляло двигуни для ракет. У цьому КБ він пропрацював до 1974 року, коли його призначили генеральним конструктором НВО «Енергія».

Розроблені Валентином Глушком двигуни двоступеневої ракети забезпечили виведення на орбіту першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року. На цих же двигунах стартував 12 квітня 1961 року перший космонавт Юрій Гагарін і всі наступні радянські космонавти.

Академік Глушко створив понад 50 типів ракетних двигунів. Він двічі був відзначений званням Героя Соціалістичної праці, був лауреатом Ленінської та Державних премій, кавалером багатьох вищих орденів Союзу РСР.

У квітні 1988 року з ним стався інсульт прямо в робочому кабінеті. Помер почесний громадянин Одеси Валентин Петрович Глушко 10 січня 1989 року.

У червні поточного року, на виконання закону України про деколонізацію розпорядженням Одеської обласної військової адміністрації, проспект Академіка Глушка перейменовано. Тепер він має ім’я на честь князя Ярослава Мудрого (983-1054 рр.). Той був Великим князем Київським з 1015-го по 1054-й роки. Зображення цієї людини всі ми, без найменшого винятку, щодня носимо з собою. Багато хто – прямо біля серця. У гаманці. Тому що він зображений на монеті та банкноті номіналом 2 гривні.

Валерій Боянжу