В Одесі назвали вулицю на честь співучого священика-більшовика: ким була ця дивовижна людина
Оксамитовому басу Василя Тассіна (таке він взяв собі сценічне ім’я) аплодували любителі опери від Києва до Хабаровська. 1902 року оцінили талант і одесити: він виступав в оперному театрі. Не обійшлося без підкорення Тассіним та Італії. Там він відточував співочу майстерність, блискуче виступав у Мілані, Римі, Турині та інших містах. Його репертуар перевищував 60 оперних партій!
Бойовий священик
Але прийшов 1909 рік і – вибух мозку! Островідов раптом завершив шлях оперного співака! Він кинув «все, що нажите непосильною працею», кинув сцену і знову повернувся до божого промислу. Відтепер у міському соборі Владивостока звучав його бас. 1914 року Островідова перевели до Херсонської єпархії, і він став протодіаконом при Спасо-Преображенському соборі в Одесі.
У лютому 1917 року Островидов був підвищений до сану священика. І вирішив вирушити на фронт – полковим священиком. Служив, мабуть, чесно: у травні 1919 року отець Василь повернувся до Одеси Георгіївським кавалером. Був призначений настоятелем церкви Святого Духа біля Дюківського саду.
Червоний батюшка
Більшовики тим часом всіляко афішували свою боротьбу за робітничо-селянське благополуччя, і священик Островидов, який щиро жадав того ж, волею – неволею уславився «червоним батюшкою».
При храмі він відкрив пекарню та їдальню. Але хотілося зробити більше для трудящих мас, що страждають. І отець Василь запропонував тим, хто стояв при владі, допомогу в організації порубки лісу для опалювального сезону в Одесі. Отримав мандат та був відряджений для лісозаготівель у район міста Балта.
На ті часи випадок надзвичайний: священик став радянським діячем! При цьому він обов’язково проводив службу в сільських храмах і також обов’язково завершував свою проповідь закликом до селян надавати посильну допомогу радянській владі.
Унікальний похорон
Закінчилося це цілком очікувано для обстановки громадянської війни: у травні 1921 Василя Островідова вбили в селі, де він залишився на ночівлю. Одна з численних місцевих банд увірвалася до села і насамперед порубала шашками «червоного активіста».
Тіло пізніше перевезли до Одеси та поховали на 1-му Християнському цвинтарі. Дивовижно, але останні почесті йому віддавало місцеве духовенство разом із радянськими працівниками. І ті, й інші щиро журилися! А через 2 роки на його честь було перейменовано вулицю…
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
