Вулиця Лопатто в Одесі: як вчений потопив кораблі ворога та врятував завод

Нині в Одесі це Високий провулок. А з 1971 року добрі чверть століття це була вулиця Лопатто. Цей професор під час Другої світової війни зумів вивести з ладу кілька кораблів ворога, врятувати багато наших співвітчизників та цілий завод.

Як Лопатто потрапив до Одеси

Його шлях до права називатися одеситом був досить довгий. Народився Едуард Ксаверійович Лопатто в 1893 в Калузі, з юних років він відчував потяг до техніки, до точних наук. Після закінчення 1916 року технічного вузу у москві, його – інженера-технолога – направили працювати у лабораторію вибухових речовин (ще тривала Перша світова війна). Потім Лопатто перевели на Вінницький суперфосфатний завод, який працював на мілітарію. Там виготовляли хімікати, необхідні для виготовлення вибухових речовин. Стартувавши інженером, до 1920 року Лопатто став технічним директором заводу. Через 10 років його було переведено до Одеси головним інженером суперфосфатного заводу, тут він працював до 1935 року. Під його керівництвом був розроблений новий спосіб виробництва сірчаної кислоти, а також нова, значно ефективніша технологія отримання суперфосфату. Лопатто став першим доктором технічних наук в Одесі! З 1935 року повністю перейшов на науково-педагогічну роботу до індустріального інституту (зараз – Одеський політех), де завідував кафедрою хімічної технології. Незабаром його було призначено деканом хіміко-технологічного факультету.

Одеський професор створив свій «грецький вогонь» і врятував завод

Восени 1941 року Лопатто став начальником цеху підривників на заводі ім. Петровського, де налагодив виробництво гранат (їх тут зробили понад 300 тисяч штук). Він ще й консультував лінолеумний завод «Більшовик» щодо виробництва вибухівки (її тут робили до 2 тонн на добу). За його участю було створено спеціальну запальну суміш із високими температурою та тривалістю горіння, з покращеною конструкцією детонатора для запальних протитанкових пляшок.

Грецький вогонь – горюча суміш, яка застосовувалася візантійцями у морських битвах. Точний склад її невідомий. Вона використовувалася на кораблях і могла горіти навіть на поверхні води. Це давало візантійцям перевагу в морських битвах, і завдяки йому вони здобули безліч перемог над арабами та іншими противниками

У роки окупації Одеси Лопатто був підпільником. Весною 1942 року він для легалізації відкрив лабораторію хімічних експертиз. Працював професором у відкритому румунами університеті. Окупанти йому довіряли, і коли, тікаючи, вирішили вивезти суперфосфатний завод, звернулися до професора Лопатто за порадою. Той фактично врятував для Одеси завод, надавши висновок про економічну недоцільність його демонтажу. Цей завод став першим реанімованим підприємством Одеси після вигнання окупантів.

Міни-невидимки професора Лопатто проти кораблів

А ще в період окупації Лопатто співпрацював із підпільниками на Одеському судноремонтному заводі, який очолював Микола Гефт (до речі, одна з одеських вулиць носила його ім’я, і про це – у наступній публікації). 1943 року Лопатто було доручено створити міни уповільненої дії для знищення гітлерівських військових кораблів. У своїй лабораторії вчений розробив міну, схожу на невелику частину вугілля. Вона, потрапляючи в топку пароплава, гробила корабель після виходу в море. За допомогою таких мін було знищено 4 кораблі супротивника – ескадрений міноносець, мисливець за підводними човнами, транспорт та самохідну баржу. Судна вибухали, пішовши вже далеко в море, і окупанти так і не змогли «наздогнати», у чому причина. Едуарда Лопатто після звільнення Одеси по праву було нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни».

Після повернення Одеського університету з евакуації професор Лопатто очолив одну з кафедр. Водночас він читав лекції в Одеському будівельному інституті, займався експериментальними та теоретичними дослідженнями з хімічної технології, створював навчальні посібники. У 1951 році Едуард Ксаверійович раптово помер по дорозі на лекцію…

На завершення підкреслимо, що вулицю його імені перейменували за найневиннішою, як за сьогоднішніми мірками, причиною: це було повернення одеським вулицям їхніх історичних назв.

Валерий Боянжу