Нехай тремтить рука вандала!

Теггінг і бомбінг.  Чули про таке? Ні? Це просто різні прояви, можна сказати – форми, одного і того ж  явища - вандалізму. Той «теггінг» я перекладаю по-своєму як «настінний розпис у власному блюзнірстві».

Руку вандала помітно скрізь і щодня. Під вікнами мого будинку щоразу оновлюється напис, зроблений величезними літерами - привітання  коханій Ларисі з днем народження.  Стіни під’їздів розмальовані всякою безглуздою белібердою,  у щойно відремонтованому  ліфті - спалено кнопки.  

Невже це стало звичним?  Не для всіх. Ось мій сусіда  вже не перший рік старанно зафарбовує каракулі на фасаді будинку, оголосивши вандалам особистий рахунок. Він фарбує, а “маляри” раз за разом вперто виводять свої закарлючки на колишньому місці.

У громадському транспорті, у електричках усілякі розмальовки та пошкодження теж не рідкість.

Зграї шкідників, як саранча,  уночі налітають  на гаражі, виробничі будівлі, на брами приватних будинків. Такі «дрібні» дії  стали настільки звичними, що  навіть не помічаються  містянами.

Вже й не пригадати,  скільки разів закривали на ремонт сквер на 9-й Великого Фонтану. Як  казковий  птах Фенікс цей затишний куточок міста поставав оновленим і знову падав жертвою  міських вандалів та крадіїв,  що потягли навіть фігуру бога Ероса, вірогідно, прикрасивши ним  полудрабок  власної садиби! Як то кажуть, красиво жити не заборониш! 

Дісталися ці руйнівники і до Старобазарного скверу, до пам’ятника Антону Головатому, написом на постаменті «Ретро ФМ» довівши, що вони живуть у якось своєму химерному світі.  

Навесні цього року бригади фахівці очищали від написів вандалів подіум і  навіть  стелу з ангелом і два пам’ятних камені. Потому поверхні пам’ятника  покрили густим антивандальним захисним складом для запобігання майбутнім  брутальним актам.  Чи допоможе? Можливо, краще вже розкошелитися на відеоспостереження? Чи започаткувати у школах антивандальну програму, наприклад?  

Варіантів впливу багато - от  хоча б розповісти про людей,  чию пам’ять відбито у  пам’ятниках, довести, що вони не просто залізні ідоли, істукани.  Ними необхідно пишатись, а не домальовувати їм вуса. 

Якщо людина без вагань псує красиву річ, паплюжить та руйнує  соціально значимий  об’єкт то хто вона?  Відповідь - на поверхні.  При усій моїй нелюбові до ярликів – «безвідповідальний егоїст», який не знає ціну чужої праці, а значить не поважає суспільство.  У всякому разі  синонімами для  вандалізму  були і залишаться надовго такі поняття, як «варварство» та «дикість».

Як не дивно, далекому від лірики і красного слова Кримінальному кодексу  вдалося це ганебне явище визначити найбільш вдало. Широке визначення вандалізму, різні трактування в залежності від культурного чи політичного значення, зведено до більш місткого - злочин проти моральності. 

Зрозуміло, що вандали різних мастей вважають себе такими собі «простошкодниками», вигадливими жартівниками, задоволеними своїми «сюрпризиками». 

Не виключено, що вони б’ють себе в груди і  щиро клянуться у любові до рідного міста. Вихована публіка  принагідно  обурюється, дізнавшись про черговий випадок вандалізму. Звідки ж береться ця «щирість»! Скоріше за все, з мовчання вчителів та вихователів, батьків. Отож легкодоступний балончик з фарбою та нерозвинена голівка, у яку не вкладено жодного  світлого прикладу і стають  приводом для асоціальних вчинків. Будемо обурюватись і надалі?

Юлій Шарабаров