Михайло Поживанов та Юрій Работін – роздуми про рік минаючий

Сьогодні, напередодні нового року, я хочу розпочати нашу зустріч хвилиною мовчання, щоб вшанувати пам'ять наших героїв, які відстоюють незалежність України. 

Новорічний період завжди дає нам можливість підсумувати рік. Хочеться подякувати за той шлях, який ми всі пройшли разом. Як народний депутат, а також як митець і художник, Михайло Поживанов доклав чимало зусиль, щоб творити зміни. Це визнання і підтримка, зокрема, в його обранні на посаду заступника голови Спілки художників України – справжня нагорода, яка засвідчує повагу до його творчості та діяльності.

Цей рік, незважаючи на всі труднощі, приніс нам й важливі досягнення. Ми успішно провели 25-й загальнонаціональний конкурс "Українська мова – мова єднання", що став важливим показником нашої культурної єдності та мовного відродження. Це також заслуга наших митців, які через свої роботи зберігають пам'ять про минуле і ведуть нас до майбутнього. Як приклад, можна згадати книгу "Євген Чикаленко", що вийшла нещодавно. Вже десь близько 30 робіт на надійшло на форум 2025 року,  вже на 26-й конкурс «Українська мова – мова єднання».

Хочу представити чудову книгу «Євген Чикаленко» я ще в суботу їздив в мандрівку на малу батьківщину Євгена Чикаленко - людина магніт! Пані Людмила Вовк, авторка цієї книги - гарну книжку зробила! Євген Чикаленко був справжній меценат, який вірив у Україну і підтримував культурну спадщину, є прикладом для багатьох із нас.

Водночас, ми не можемо забути про проблеми, які виникли у цьому році. Дійсно, багато питань лишилися невирішеними, як в економічній, так і в культурній сферах. Я не можу не згадати про нові хвилі розколу, що виникають у суспільстві, коли нація знову розхитується через певні політичні рішення. Проблеми, які виникли у 2024 році, мають бути вирішені в наступному, і, без сумніву, важливим етапом буде згуртованість і єдність нашого народу.

Михайле, ви багато робите для підтримки не тільки культури, а й для розвитку економіки та соціальних ініціатив. Ваша підтримка у вигляді допомоги для дітей, медиків та Збройних сил України – це реальний вклад у перемогу. 

Ваша робота також охоплює багато напрямків, від підтримки науковців до активної діяльності в культурній сфері, що, на жаль, не завжди отримує належну увагу в нашому уряді. Як ви це робите? Це не тільки ваша політична діяльність, але й особиста відповідальність перед тими, хто потребує допомоги.

Наприклад, питання зарплат у сфері освіти та культури, де педагогічні працівники отримують дуже низьку оплату праці, в той час як вищі посадовці отримують мільйони. Це несправедливо, і ми маємо звернути на це увагу.

Незважаючи на труднощі, я впевнений, що разом ми зможемо подолати всі проблеми, адже наша сила в єдності. Важливо, щоб влада чула людей і працювала на благо всієї нації. У наступному році ми повинні вирішити не лише політичні питання, але й допомогти розвивати країну в усіх аспектах.

Зараз іде війна і ХХІ сторіччя не додає їй більшої цивілізованості, наведу такий приклад. У 2010 році я опинився на великому металургійному форумі в Австрії, де однією з тем була історія компанії «Krupp», відомого німецького металургійного концерну. В рамках презентації показали відео, яке розповідало про один з найважливіших періодів у житті компанії — 1942-1943 роки. Тоді, під час Другої світової війни, Гітлер ухвалив рішення передати компанії «Krupp» два металургійні комбінати в окупованому Маріуполі безкоштовно. Це було вражаюче відкриття для мене, оскільки в Україні поширеною є інша версія: що після війни обладнання було вивезене, а на місці комбінатів залишилася пустка.

З того, що я побачив на форумі, стало очевидно, що Маріуполь у 1942-43 роках виглядав зовсім по-іншому. Комбінати працювали, а центральна частина міста була не зруйнована, хоча вивіски були двомовними — на німецькій та українській мовах. Це було цікаво для мене з історичної точки зору, адже те, що я бачив в архівних кадрах, сильно контрастує з тим, що сталося з містом після 2022 року, коли центральна частина Маріуполя була майже повністю знищена. 

Це руйнування викликає багато запитань. Я часто згадую, як зберіглася центральна частина міст, окупованих румунами під час Другої світової. Хоча і там були бомбардування, центральні райони залишались в основному неушкодженими. А зараз, після останніх подій в Україні, ми бачимо, як одним ударом знищується не тільки інфраструктура, а й культурна спадщина — зруйновано церкви, пам'ятки, історичні будівлі, навіть об'єкти ЮНЕСКО.

Це варварство, яке я бачу нині, змушує замислитися: чому так? Чому в цих ситуаціях не залишається навіть найменших ознак цивілізованості? І ще важливіше — що ми, як суспільство, повинні винести з цього досвіду? 

Те, що я пережив під час війни, нагадує мені мій досвід у Югославії наприкінці 90-х, коли я був у складі миротворчої місії на території Косово. Тоді, після численних боїв і зруйнованих міст, залишалися глибокі рани, які важко загоїти навіть через багато років. Повернувшись із Югославії, я зрозумів, що події на Балканах — це лише початок того, що могло б статися в інших частинах Європи, якщо не зробити висновків з історії.

Те, що відбувається сьогодні в Україні, може мати дуже серйозні наслідки, якщо ми не будемо обережні. Ментально ми всі змінюємось, і це видно навіть у тих, хто пережив найтяжчі моменти війни. Я знаю багато людей, які виїхали з окупованих територій, і для багатьох з них повернення додому вже не буде таким, як раніше. Сім'ї, які залишили свої домівки, більше не відчувають себе втраченими, а відчувають лише біль втрати і необхідність починати нове життя. І хоча багато хто вірить, що все можна відбудувати, не всі розуміють, наскільки глибокими будуть ці наслідки.

Вибудовувати майбутнє України не буде легко. Важливо, щоб наш уряд розумів масштаби змін і працював над тим, щоб допомогти людям, які залишили свої домівки і змушені починати все з нуля. Вже зараз ми бачимо, як важко знаходити фахівців для відновлення економіки. У багатьох місцях, навіть таких як вчителі або інженери, є величезна потреба, але кількість людей, готових працювати, значно зменшилась через міграцію.

Це вимагає не лише співчуття, а й реальних дій від влади. І я сподіваюся, що 2025 рік стане роком відновлення і надії для всіх нас, і ми зможемо побудувати сильну, вільну та гарну Україну.

Давайте разом йти до перемоги, долати всі труднощі та прагнути до змін на краще. Слава Україні!