Що не так з матеріалом New York Times про корупцію в українській оборонній промисловості

6 вересня американське видання New York Times опублікувало велику історію про корупцію в українській оборонній індустрії під назвою "В Україні шахрайство та розтрати винагороджуються збільшенням кількості контрактів на постачання зброї".

За основу статті взято злитий внутрішній аудит, в якому аналізуються випадки корупції та неефективного витрачання коштів на закупівлі озброєння. Матеріал цікавий та важливий. У ньому згадані гучні корупційні скандали в оборонній промисловості і деякі системні проблеми, які залишаються досі та потребують уваги.

Водночас хочу звернути увагу на такі речі.

Перша – у матеріалі згадано лише кейси 2024 року. Тобто це фактично справи минулих літ, які журналісти чомусь виклали саме наприкінці 2026-го.

Друга – спираючись на кейси 2024-го року журналісти роблять дуже далекоглядні висновки про безнадійну корумпованість нинішньої системи оборонних закупівель. Вони сиплять цитатами колишнього міністра оборони Михайла Федорова, про те що "корупція процвітає" або американського експерта з протидії корупції Джеймса Вассерсторма: "в Україні буде вкрадено все, що не прибито цвяхами до підлоги, це традиція".

Третя – це момент публікації матеріалу. Текст було опубліковано просто під час візиту американських перемовників до Києва. Але, як влучно зауважила журналістка Тетяна Ніколаєнко, в той час у Києві відбулася ще одна важлива, менш медійна подія – приїзд делегації представників НАТО. Тобто відбулась зустріч із людьми, що відповідальні за виділення Україні грошей на озброєння.

Очевидно, що західні політики, відповідальні за виділення допомоги Україні, не могли проігнорувати настільки гострий текст у ці дати. Тобто журналісти NYT свідомо чи несвідомо взяли на себе відповідальність за створення інформаційного тла цих важливих зустрічей. Настрій їхнього матеріалу ставить діагноз українській системі оборони як корупційно хворій без жодних натяків на покращення, і ніби попереджає про це партнерів. Але наскільки такий погляд відповідає реальності?

Текст написано у форматі колонки. Викладена інформація є особистою думкою шеф-редактора видання "Оборонка".

Почнемо з того, що корупція та неефективне використання коштів в українській оборонній промисловості дійсно є. У 2021-му році Україна виділила на закупівлю озброєння близько 1 млрд дол. У 2023-му – 22 млрд, У 2025-му – близько 33 млрд. Жодна система у світі не здатна витримати таке різке масштабування видатків без втрати в ефективності та корупційних ризиків.

Оборонних компаній і контрактів під прицілом перевіряючих органів стало кратно більше, але хронічна нестача компетентних кадрів у держуправлінні нікуди не зникла. Погіршує ситуацію вимушена відсутність виборів та практика чинної влади призначати людей на посади за принципом лояльності, а не досвіду й ефективності.

Технології на фронті застарівають швидше, ніж відбувається постачання озброєнь, а зброю потрібно купувати швидко та в умовах шаленого світового дефіциту. Отже у закупівельників з'являється високий ризик помилитись або стати жертвою маніпуляцій окремих штабних, політичних та бізнес-груп, які викручують потреби військових кожен у свій бік.

На мільярдні бюджетні потоки поступово задивляються представники різних правоохоронних органів. Причому часто обгрунтовані розслідування закінчуються скандалами і публічними звинуваченнями в "роботі на Росію". А незаконні обшуки відбуваються в супроводі "чорнухи" в продажних медіа, де компанії просто оббріхують та створюють тло для подальшого тиску силовиків.

Згадані у матеріалі корупційні кейси – це прямий наслідок усіх цих передумов.

Перша згадана історія – це постачання неякісних мін з Павлоградського хімічного заводу в 2024-му році. Тоді військова прийомка "намалювала" завищену спроможність виробництва, і Агенція оборонних закупівель уклала величезний контракт, який навіть приблизно не був виконаний у потрібні терміни. Згодом заводу ще й зробили додаткове замовлення.

Другий – обрання закупівельним органом дорожчої пропозиції на тендері під час закупівлі реактивних боєприпасів для артилерії. Там нібито нелегітимну вигоду отримала відома європейська компанія Czechoslovak Group.

Третій – зірвана угода на постачання сербських ракет мережею компаній-постачальників, яка відбувалась через українського посередника "Спецтехноекспорт".

Четвертий – неуспішна спроба компанією, пов'язаною з Тимуром Міндічем, продати державі бронежилети неналежної якості. Ця угода була зірвана, але обурливим був сам факт спроби впливу на міністра оборони з боку колишнього бізнес-партнера президента.

Якщо формувати своє уявлення про українські оборонні закупівлі лише на основі цих чотирьох історій, то картина виглядає жахливо.

Але чого не згадали автори матеріалу в NYT?

Що з того часу сильно змінився порядок закупівель. Агенція оборонних закупівель (АОЗ) поступово складається як інституція та обростає різними інструментами для роботи з ризиками та унеможливлення корупції. Зокрема було створено та масштабовано систему закупівель DOT-Chain Defence, яка напряму поєднує оператора та виробника і фактично унеможливлює корупцію на закупівлях дронів. Зараз через неї вже закуповують близько 35% FPV-дронів, а в планах – 70%. Це – мільярди доларів.

Спецекспортери, ті самі посередники, з 2024-го року втратили свої позиції на ринку. Зараз у закупівлях АОЗ частка українських компаній-посередників залишається на рівні статистичної похибки – 1,7%. Все завдяки налагодженню вітчизняними компаніями власного виробництва низки озброєння.

Зараз потреба в імпорті зараз значно менша, ніж два роки тому. Нагадаю, що три з чотирьох згаданих історій NYT – це про імпорт озброєння, а не власне виробництво.

У 2024-му частка власного виробництва в закупівлях АОЗ становила 44%, а зараз – 87%. Тобто українська держава майже повністю перейшла на прямі закупівлі власного озброєння без компаній прокладок. Це дозволяє легше контролювати ціни та виконання контрактів. Хоча звичка купувати лише за параметром ціни без урахування історії постачань, поки що залишається і з нею треба боротись.

Для внутрішнього виробника нарешті запущено процес масових тендерних закупівель. Тобто постачальників зброї з часом обиратимуть не вручну за бажанням окремого генерала, а під час конкурентних торгів, для яких військові оператори прописуватимуть критерії під свої потреби.

Впровадження тендерів відбувається поступово, не для всієї зброї, з помилками, зі скандалами та шаленою протидією з боку прибічників старої системи закупівель. Але процес іде. Примітно, що журналісти NYT пишуть, як міністра Федорова звільнили за його антикорупційні реформи. Можливо, це і правда, але автори не уточнюють, що паралельно було оновлено керівництво Генерального штабу, і зараз воно сприяє задуманим реформам, що реалізують соратники того ж Федорова, які залишились працювати у міністерстві.

У Міноборони також зберігається курс на реформування військової "прийомки", через яку були поставлені неякісні міни з Павлоградського заводу – зараз ми чекаємо на її концепт, щоб надати оцінку.

Водночас Мінстратегпром, який неефективно управляв Павлоградським заводом та відповідав за його провали, було розформовано як інституцію (добре це чи погано – покаже час). Його тодішній очільник зараз відсторонився від формальних високих державних посад в індустрії.

Керівник Павлоградського заводу Леонід Шиман зараз перебуває під судом. Так само як Олександр Лієв, що ймовірно причетний до розкрадання грошей на боєприпасах через компанію-посередника "Львівський арсенал". Така ж історія з Ігорем Гринкевичем, що ймовірно постачав армії неякісний одяг за завищеною вартістю.

Звісно, що під арештом зараз перебувають не всі персонажі, які цього заслуговують. Але якщо дивитись реалістично, то зробити це буде майже неможливо. Водночас окрім арешту є купа інших способів очищення системи від недобросовісних менеджерів та чиновників. Наприклад, звільнення з посади, виїзд з країни або досягнення превентивного ефекту, коли сама наявність контролю з боку громадськості та правоохоронних органів, незалежність яких український народ відстояв на вулицях, заважає красти гроші на армії.

Таким чином фактично вичавлено з країни Тимура Міндіча, який теж асоціюється з корупцією в оборонній промисловості через скандал із закупівлею бронежилетів та фрагментам з плівок, де він нібито хотів зробити "кешаут" після продажу ОАЕ компанії Fire Point.

Працівники БЕБ провели чудову роботу з встановлення фактів завищення цін на компоненти на "бомберах" однієї моделі та встановила зв'язок із двома іншими виробниками безпілотників такого типу. До підозри справа поки що не дійшла, і сподіваюсь зміна Генпрокурора піде на користь цій справі. Але певен, що навіть сам факт такої роботи слідчих органів нависає над усіма бажаючими отримати "додатковий прибуток" з державних контрактів.

Літні неправомірні обшуки з боку силовиків були зупинені гострою реакцією громадськості, а отже приватні компанії зберегли свою фінансову незалежність і не опинились під контролем напівформальних політичних та силових груп. Відстоювання незалежності компаній – це також про боротьбу з корупцією, адже це не дає отримати на них нелегітимний вплив і задіювати у схемах.

Не хочеться виглядати як той чиновник, який каже "ви журналісти пишете лише про погане, напишіть про досягнення теж". Але говорячи про корупцію в українській оборонній галузі, говорити про позитивну динаміку просто необхідно.

В України залишилось не так багато союзників, які дають гроші на продовження спротиву. Якщо не бути зваженим в оцінках корупційної ситуації в українській оборонній індустрії, то в один момент можна створити медійну "реальність" безнадійного невиліковного організму, в якому лише невдячно крадуть гроші європейських платників податків і не хочуть ніяк боротись із цією проблемою.

Тоді виборці в партнерських країнах поставлять цілком логічне питання: "а навіщо ми взагалі виділяємо гроші цим ворюгам?" Це – прямий квиток до приходу правих антиукраїнських сил до влади у Європі. А я нагадаю, що у 2026-2027 роках нас чекають президентські вибори у Франції, парламентські в Італії та проміжні у США. І в кожній з цих країн є дуже сильні антиукраїнські настрої.

Звісно, не можна "забивати" реальні проблеми новинами про тендери та реформи. Потрібно активно працювати над змінами. Як би не було прикро, але ключова теза матеріалу NYT, що "розтрати та корупція винагороджуються новими контрактами" цілком відповідає дійсності. І в Міноборони досі є практика контрактувати виробників з поганою історією постачань. І це – лише маленька частина проблем, які нам треба побороти (багато корупційних історій залишаються непублічними).

Але закривати очі на очевидні досягнення та позитивні процеси у боротьбі з корупцією – не можна. Зараз багато людей на всіх рівнях працюють над тим, щоб побудувати гідну систему закупівель, виправдати очікування європейських партнерів та забезпечити армію більшою кількістю дронів та боєприпасів. В умовах знищення великого бізнесу російськими ракетами рахувати потрібно кожну гривню.

Богдан Мірошниченко

Шеф-редактор "Оборонки". Оглядач оборонної промисловості

Джерело