Добро переможе. Роботи, врятовані феміністичною ЛГБТ-організацією, показують у Софії Київській

Війна підважує не тільки процес створення робіт, а і їх збереження. Багатьом інституціям доводиться переносити свою колекцію до сховищ, а митцям вигадувати способи, як транспортувати великі полотна на відносно безпечні території.

Роботи херсонської художниці Яни Голубʼятникової вивозила з окупованого міста благодійна організація "Інша", яка захищає права жінок і ЛГБТ-спільноти. Зараз ці полотна можна побачити в залах "Хлібні" Софії Київської до 21 квітня.

Співпраця ЛГБТ-організації з християнським собором здається маломожливою, проте "метч" таки стався, не без зусиль "Іншої" та кураторки Альбіни Єрмакової. УП. Культура розповідає, які роботи Яни Голуб'ятникової можна побачити в "Хлібні".

Виставка живописних робіт Яни Голуб'ятникової називається "Почути, щоб почати" – цього вектору дії дотримується авторка, показуючи власні роботи. Для того, щоб опрацьовувати травму й ухвалювати важливі для нас рішення, необхідно створити спільний простір, у якому кожному буде зручно поділитися переживаннями. Живопис Яни попереджає: буде боляче, але тільки крокуючи далі, ставатиме легше.

Яна Голуб'ятникова малює в стилі реалізму та гіперреалізму, проте використовує для цього міфічні та казкові образи. Вони мають людські обличчя – так глядачу легше ідентифікувати свою реальність із казковими вимірами. Це архетипний світ зі своїм добром і злом, які повсякчас конфронтують і показують свою силу. Натхненням для Яни стали український фольклор, скандинавська міфологія і навіть казки Туве Янссон і Ганса Крістіана Андерсена.

Виставка займає три зали "Хлібні" на третьому поверсі – число, яке теж часто експлуатують у казкових історіях. Якщо рухатися з крайньої правої зали ліворуч, можна помітити, як травматична історія обертається в рефлексію і катарсис.

У першій залі бути найважче, бо вона серед усіх, певно, найбільше розповідає про боротьбу не тільки із зовнішнім світом, але і з собою. Тут давньогрецький Зефір, бог західного вітру, оточений совами й грубою темною тканиною. Здається, кожен подих для нього складний, але він знає свою роботу. На картині "Моль" зображені три жінки, які тримають у руках тканину й зазирають у її дірки. Це намагання зрозуміти, хто ти, чи самопоїдання? На полотні одне неможливе без іншого.

 "Моль". Яна Голуб'ятникова

А ось і два близнюки – Твідлдам і Твідлді – персонажі англійських дитячих віршів і книжок Льюїса Керрола. Вони водночас захищаються та б'ються, не усвідомлюючи, що стають однією людиною. Біля них – дівчата в червоному вбранні на картині "Ой посію мак…". Попри те, що в тексті народної пісні героїні шкодують за втраченими молодими роками, під пензлем херсонської художниці вони схожі на войовничих жінок, які перетворили внутрішній біль на власну силу.

Цікаво, що герої Яни Голуб'ятникової майже ніколи не зображені в природному середовищі чи реальних просторах. Зазвичай позаду них – строкатий орнамент, що нагадує повторювані візерунки з колоди карт, святкову скатертину або витинанки.

У другій залі так само є образи рішучих жінок, зокрема на картині "Валькірії". Чотири героїні ніби мають сили, вони осідлали коней, а середовище їхнього існування їм підвладне, проте вони не знають, як цим користуватися. У скандинавських міфах валькірії літали над болем бою і вибирали тіла найбільш величних воїнів, щоб перенести їх до потойбіччя. Обличчя валькірій у Голуб'ятникової дуже втомлені – напевно, вони не очікували такої кількості смертей.

Навпроти – "Сірін" – райська птаха з дівочим обличчям, теж непевна власної сили. За одними легендами, вона приносить смерть, зачаровуючи людей співом, за іншими – попереджає їх про можливу небезпеку. Мисткиня одягає Сірін у коралі та вінок, позаду неї – скупчення червоних маків. Вона хоче попереджати про небезпеку вчасно, проте ризиків настільки багато, що повідомлення птахи не завжди встигають доходити.