Найстаріше козацьке кладовище Одеси Міністерство культури та інформаційної полі-тики України нарешті внесло до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Тепер цей об’єкт культурної спадщини отримав статус пам’ятки історії місцевого значення, що підтверджено наказом міністерства від 26 квітня 2021 року. Наразі це єдиний цвинтар на Одещині, що потрапив до держреєстру й офіційно має пам’яткоохоронний статус.
Нагадаю, що Куяльницьке козацьке кладовище вважають найстарішим в Одесі. Воно засноване наприкінці XVIII століття неподалік Хаджибейського лиману, займає 16 гектарів на схилі Шкодової гори та розташоване на території колишнього поселення Куяльник, звідки й походить назва. Його також називають Сотниківським — на честь похованої тут родини козака Сотниченка та поховань козаків Сотниківської січі.
Одна з найдавніших могил датована 1791-м, тобто за три роки до появи сучасної Одеси. Історики вважають, що цей цвинтар був створений у 1775-у, одразу після ліквідації Запорізької січі.
Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог, директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках у районі Шкодової гори він проводив розкопки пам’яток Усатівської культури й почав фіксувати цвинтар.
Далі інтерес до нього відновився у 1980-1990-х завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він проінспектував цвинтар і в 1992-у видав брошуру з малюнками, позначками розташування та описом могил.
Згодом цим питанням займався Ігор Сапожніков, який узагальнив свої дослідження у праці «Кам’яні хрести Степової України: XVIII — перша половина XIX ст.», виданій у 1997 році.
Дослідники були переконані, що на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької січі, які тут оселилися після її ліквідації, згодом — чорноморських козаків і тих з них, хто в 1792-у не пішов на Кубань. Вони отримали назву «нерубаї», ос-кільки їх примусили роззброїтися й скласти присягу, що ніколи не воюватимуть проти царя.
Так і жили нерубаї у поселеннях, які з часом отримали назви Нерубаївка (Нерубайське), Усатівка (Усатове). Саме їхніми руками добувався черепашник для будівництва військової гавані, а згодом — міста Одеси та навколишніх сіл. Катакомби давали непоганий прибуток. Козаки доставляли черепашник до міста на возах (биндюгах), якими в старі часи возили гармати. Коли Одеса розрослася, козацькі биндюжні громади працювали в порту, перевозячи вантажі.
На Сотниківському цвинтарі, зокрема, поховані власники великих мереж штолень, у яких добували каміння, козаки-нерубаї Шмигора, Гетьманенко та інші. А загалом на цвинтарі — більше п’яти сотень поховань, майже дві сотні з яких увінчані кам’яними чотири-, шести- та восьмиконечними хрестами.
У метричних книгах із 531 запису про поховання 347 мали суто українські прізвища. Роман Шувалов припускав, що це прізвища нащадків запорозьких полкових старшин, гетьманів, генеральних осавулів. Це підтверджується й тим, що тоді виготовлення кам’яних надгробків коштувало недешево — понад 25 карбованців, тому їх могли собі дозволити лише заможні верстви населення. Звичайним смертним на могилі встановлювали дерев’яний (у кращому разі — дубовий) хрест.
Зрозуміло, що для Одеси це кладовище має не лише історичне, а й культурне значення, оскільки хрести є зразком народного кам’янорізного мистецтва, що вимагає й відповідного ставлення до цього об’єкта.
На жаль, наразі жодна офіційна структура ним не опікувалася, і впорядковували його представники громадських організацій та активісти. Відтак найнагальнішим завданням є визначення майбутнього балансоутримувача цвинтаря.
Надання Сотниківському кладовищу статусу пам’ятки історії місцевого значення дасть можливість департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації предметніше говорити з Одеською мерією щодо взяття його на баланс з подальшим укладанням охоронного договору зі спеціалізованим підприємством комунально-побутового обслуговування, яке опікується міськими кладовищами.
Робота триває, а нині я щиро вітаю всіх, хто порушував це питання і вболівав за долю пам’ятки.
Ярослава РІЗНИКОВА,
заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини.
ОХОРОННИЙ СТАТУС СОТНИКІВСЬКОГО КЛАДОВИЩА