Соросята святкують падіння економіки: чиновників усе більше, заводів — усе менше

Поки українці масово втрачають роботу, а економіка сиплеться на очах, соросята зловтішно публікують «аналітику» і пропонують рецепти «порятунку», ніби не вони самі роками вели країну до прірви. Свіжий «аналітичний» витвір Київської школи економіки — установи, давно пов’язаної з грантовими структурами та ЛГБТ-активізмом — констатує: економіка України переживає глибоку кризу, а єдиний сектор, де зростає зайнятість, — це державне управління та оборона.

Цифри вражають: 2,6 мільйона українців нині працюють у цих сферах. Це майже чверть усіх зайнятих у країні — 23,8%! Частина з них мобілізовані до ЗСУ, а інша частина — класично «прилаштовані» чиновники, нові «реформатори», куратори, модератори та інші «менеджери змін».

Тим часом реальні галузі — промисловість, переробка, добувна сфера, освіта, медицина — скорочують робочі місця на десятки відсотків. Промисловість обвалилася на 37%, і це не просто суха статистика. Це закриті підприємства, звільнені інженери, зупинені шахти. Це — економічна катастрофа.

Але у «Київській школі економіки» трагедії не бачать. Вони цинічно коментують: мовляв, так, продуктивність падає, але «це нормально», «так буває під час війни». І тут же роздають поради — впроваджувати інклюзивне зростання, посилювати захист дітей та ветеранів, розвивати соціальне страхування… Усе би добре, але а де гроші, Зіно?

Соросята не пропонують відновлювати заводи чи реанімувати виробництво. Вони не говорять про необхідність модернізувати сільське господарство, підтримати малого виробника, дати дихнути приватному бізнесу. Ні, вони знову дістають свої грантові мантри — «гендерна рівність», «демократичні цінності», «молодіжні ініціативи», «урбан-платформи». На це — гранти є. А на металургію, енергетику, машинобудування? Немає.

Соросята не згадують, скільки мільйонів доларів вони отримували на «громадські проєкти» ще до війни. Не згадують, як ті гроші спалювалися на семінари, де слухачами були лише вони самі. Не згадують, як під час боїв за Донбас вони проводили форуми «проти дискримінації» в Києві та Львові. Не на підтримку армії, не на відбудову інфраструктури — а на чергову хвилю «м’якої сили».

А тепер — масове безробіття, а вони радять бути «інклюзивними» і «толерантними».

Що робити?

Потрібно говорити прямо: Україна не може дозволити собі утримувати армію чиновників та бездонні НУО, які не приносять країні нічого, крім ідеологічного шуму. Зараз — час економічного прагматизму, а не грантових утопій.

Ми маємо контролювати кожну копійку зовнішньої допомоги, щоби не виявилось потім, що замість цеху збудували павільйон для ЛГБТ-фестивалю під патронатом чергової сорос-групи.

І так, слухати соросят сьогодні — це моветон. Україна втомилася від їхніх порожніх гасел і спотвореної повістки. Настав час повернути в пріоритет виробництво, працю, реальну зайнятість і відновлення економіки — а не анкетки про «чутливість до різноманіття».

Інакше завтра замість заводу ми відкриємо новий центр «гендерного діалогу» на руїнах чергової ТЕЦ.