Євген ГОЛОВАХА: У 2024 році українці повертаються від шокового оптимізму до суворого реалізму

Про те, як змінюється українське суспільство на третьому році війни, які його групи стають впливовими, чого люди бояться і як довго готові терпіти складнощі війни —  нагадав Головаха в інтерв'ю NV.

— Ви говорите про певну самоцензуру респондентів під час війни. А в чому вона проявляється?

— Вона стосується більше сфери війни, при цьому люди не бояться висловлювати свої погляди стосовно інших сфер — політики, релігії, суспільства більше, ніж боялися до війни. У нас є з чим порівняти нинішні цифри. В листопаді 2021 року 47% респондентів вважали, що можуть вільно висловлювати свої погляди, 32% — що ні. В 2024-у ці цифри такі: 48% опитаних кажуть, що можуть вільно висловлювати свою думку, 27% — що ні.

— Тим цікавіше. У блоці, який стосується держави, ми бачимо, що оці-нка ефективності держави серед українців дуже впала: 32,9% опитаних вважають, що центральні органи влади не справляються зі своїми обов’язками, 42,8% — справляються лише частково, а тих, хто вважає, що держава справляється зі своїми обов’язками, лише 7%. Це дуже вже близько до цифр довоєнного 2021 року. Коли лише 5% респондентів вважали, що держава справляється зі своїми обов’язками, а 44,2% — не справляється. У перший рік війни ефективною державу вважали більше половини респондентів. Про які тенденції це свідчить?

— До війни оцінку держави в Україні можна було б назвати суворо реалістичною. Однак у 2022-у ми могли констатувати ейфорію, вона росла особливо в період наших успіхів на фронтах, коли несподівано дуже високо в 53,7% (на травень 2022-го) була оцінена ефективність держави. 2022 рік я називаю періодом нереалістичного оптимізму і такого першого шокового ентузіазму. Тоді і з мобілізацією проблем не було, добровольці шикувалися у черги. Люди навіть економічну ситуацію в країні почали оцінювати вище, ніж у 2021-у, хоча вже тоді 30% економіки було зруйновано. Тож ці цифри були не про економіку чи державу, а про загальне національне піднесення. І справді, це було піднесення, це було формування, таке прискорене, політичної нації. І це був рік, коли вони побачили, наскільки у світі повага до України піднялася і, відповідно, самоповага людей. А звідси всі оцінки стали більш оптимістичними. Уже 2023-й, я б так сказав, це був рік поміркованого оптимізму. Оптимізм ще залишався. Оці-нки держави були вищими, ніж у 2021-у, але це вже був такий поміркований оптимізм, який у 2024-у знову повертається до суворого реалізму.

— Яким тоді і тепер є соціальний договір між державою та громадянином у таких умовах? Бо 2021-й — це рік, коли стрімко падав звичайний поствиборчий оптимізм, а зараз у нас довга виснажлива війна…

— Я думаю, цей договір і далі виглядає нормально, але є набагато реалістичнішим і прагматичнішим. Люди виставили оцінки державі, й ці оцінки представники влади мають дуже ретельно вивчити і продумати. Люди не хочуть порушувати свій договір — «вам ми віддаємо можливість керувати країною, а ви маєте бути ефективні». Цей договір поки що залишається. Інша справа, що в нього вже включена критика, й оце соціологи фіксують. Це нагадування владі, що не будь-яка політика буде ейфорійно оцінюватися.

Ну і, до речі, багато хто каже, що довіра до президента Зеленського зменшилася. Було 90%, а зараз 60%, а можливо, навіть 50 з чимось процентів. Але діяльність президента за десятибальною шкалою респонденти оцінюють у 5,5 бала. В інших президентів середня оцінка були близько 3 балів після п’яти років керування державою. Оцінку в 5,5 бала в українців мали тільки американські президенти, ну, і путін до війни.

— В перший рік війни всі соціологічні дослідження демонстрували стирання відмінностей між регіонами, між людьми, і ми були всі єдині. Чи з’являються ці відмінності знову?

— Ні, ці відмінності не зростають. Ви розумієте, в абсолютному значенні вони зростають, а у відносному — ні. Якщо, наприклад, падає кількість людей, які вірять у перемогу, то вона падає узгоджено паралельно по всіх регіонах. Принципові регіональні відмінності не відродилися, і це дуже важливо.

— Тож ми склеїлися як суспільство?

— Так, ми склеїлися. Є дуже таке в нас цікаве запитання, з якого ви зрозумієте як саме. Ми ставили питання респондентам, що вас об’є-днує. Вийшло, що перше місце — віра в краще майбутнє України — 53%. Друге — відчуття втрати нормального життя — 40%. Третє — патріотичні почуття — 38%, четверте — спільні труднощі життя — 35%, п’яте — національна ідея побудови незалежної держави — 35%. Це те, що об’єднує. А тепер дивіться, що рані-ше роз’єднувало — різна мова та різні політичні погляди. Зараз мову 24% респондентів вказали як те, що об’єднує, а політичні погляди об’є-днують 6% респондентів. Тобто ті фактори, які роз’єднували, зараз для об’єднання і роз’єднання вже такого значення не мають.

— Ви казали про зміну впливових соціальних груп в Україні. Які групи тепер з точки зору українців вирішують долю країни?

— Для соціолога головне — це бачити суспільство не тільки як ціле, а бачити його в розрізі окремих впливових соціальних груп. Хто і як впливає на суспільне життя і, відповідно, на діяльність держави. У нашому моніторингу було таке запитання від самого початку — які соціальні групи відіграють значну роль у житті українського суспільства? У 2012 році, скажімо, на перше місце ви-йшли мафія та злочинний світ (такими їх вважали 35% респондентів) як найбільш впливова суспільна група. Тоді тільки на другому місці були лідери політичних партій — 32%, підприємці — 31%, чиновники та держ-службовці — 28%, робітники — 24%, військові — 5%. Уже в 2021-у на першому місці були політичні лідери — 37% респондентів вважали їх найвпливовішими у суспільстві і тільки після цього мафію (28%).

А ось у 2024-у ситуація змінилася кардинально. Найвпливовішою групою в українському суспільстві респонденти називають підприємців — 55%, військових — 54%, робітників та фахівців — 51%, натомість мафію впливовою вважають лише 13% українців, і це показує, наскільки ми як суспільство змінилися.

— А наскільки впливовою групою є політики?

(Повна версія інтерв’ю  https://nv.ua)