Конвергенція вже не актуальна
Найпрозорливіші давно стурбовані, як би відтягнути момент зіткнення «глобального Півдня» і «глобального Заходу». І які компроміси потрібні, щоб наш час, ХХІ століття, не став прелюдією світової пожежі? Один із мислителів минулого, академік Андрій Сахаров пропонував відносно просте рішення — конвергенцію, зближення та взаємопроникнення двох систем, але ця ідея не знайшла відгуку у радянських політиків. Та й західних лідерів теж не захопила. Лідери держав того часу існували завдяки протистоянню систем. Відтак не могли рубати сук, на якому сиділи. Після краху червоної імперії недовгий час здавалося, що ліберальна демократія ідею Сахарова підхопить і реалізує. Що філософи зразка Фукуями і Гантінгтона поширять світло розуму на країни, де про лібералізм не чули, а демократію вважають вигадкою сатани.
Битва комунізму з капіталізмом справді припинилася скрізь, крім КНДР та Куби. Але заміну однополярній ненависті швидко знайшли у ненависті багатополярній. У непримиренній ворожнечі за національною та релігійною ознаками, у прагненні до захоплень чужих територій. У масових вбивствах «чужинців» і в поширенні через соціальні мережі божевільних теорій. На зразок того, що Земля пласка, а світом управляють рептилоїди з літаючих тарілок. Події останніх років змушують думати, що все це правда. Напад російських військ на нашу країну був придуманий ящерами, а бомбардування українських міст і сіл коригуються тими, кому руйнування та смерть людей приносять фізіологічне задоволення.
Ба більше, є підозра, що більшість населення московії вже не москалі (тобто люди), а ящери. Десант. А їхній національний лідер, не проти ночі згадувати, — істота, вирощена у спеціальній пробірці. Ембріон всесвітнього зла. Не варто відправляти подібне зло до Гааги. Достатньо помістити в капсулу, запаяти і відіслати на пласку Землю біологам. З ембріоном зла, до речі, не можна вести переговорів. Навіть через скло є ризик підхопити інфекцію і самому перетворитися на ящера. Хтось із наших «воїнів» інфекцію, здається, підхопив. У «полку Лазурового берега», у «батальйоні Монако», у «роті Мальдів» є українські «воїни» з генами ящерів. Поки що вони тримаються за куртку чинного президента, але в бічних кишенях кожного зберігається перепустка на літаючу тарілку.
Повернемося до Кіплінга
Але досить фантазій. Повернемося до Кіплінга. До тієї думки, що Захід і Схід не зійдуть із місця до Страшного суду. Та якщо подумати, вони можуть зійти або й уже зійшли. Картина попереднього століття радикально змінилася. Битва комунізму з капіталізмом — далеке минуле. На історичну арену вступили їхні уламки. Дрібні групи з’єднаних фанатиків. Типу єменських хуситів, терористів ХАМАСу і «Хезболли» зі зброєю, призначеною для дестабілізації хисткого світу. Іран чи московія користуються послугами цих людей. І досягають певних успіхів. А найбільша держава-терорист очікує, що плоди розпаду, як стиглі фрукти (наприклад, Сибір до Байкалу), впадуть до ніг повелителя Серединної імперії.
У картину майбутнього світу мали вписатися також колишні республіки СРСР, включаючи Україну. Але щось пішло не так. Наша країна «переможцям» стала впоперек горла. І проковтнути неможливо, і переварити не виходить навіть частинами. Та ще й Захід втрутився недоречно. З демократією і з верховенством міжнародного права. Яке право, скажіть, може бути на пласкій Землі, якою управляють ящери? Тут не діє навіть право сильного. Тому що сильним у божевільному світі щодня виявляється інший лідер. Або інший ящір з літаючою тарілкою. З вантажем бомб та ракет для мирних міст.
Саме час у глобальному безладді навести якийсь лад. Запросити, наприклад, притомних політиків Заходу і Сходу до Швейцарії, посадити за стіл й оголосити зібрання Самітом миру. Нема, звісно, гарантії, що запрошені політики порозуміються, підпишуть спільний документ і не відкличуть свої підписи. Але вони бодай побачать друга. І зберуться знову на саміт. Уже на Сході. Тобто на Півдні. Поєднають непоєднуване, підпишуть ще одну декларацію і розійдуться до зустрічі на третьому саміті.
Про таку нагоду нагадала поява в нашій країні напередодні Дня Незалежності універсального миротворця — прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді. Представники Нью-Делі, як відомо, не підписали Швейцарське комюніке, але не відкинули таку можливість у майбутньому. Чекали, як підуть справи в нашій країні. Справи, як відомо, пішли не так погано. А якщо врахувати «курську перемогу», навіть дуже непогано. Чому б індусам не взяти участь у заочних переговорах ворогів, не відвідати москву і Київ, не подивитися, що вийде? Можна, наприклад, розглянути пропозицію Зеленського щодо проведення Саміту миру в Індії. За участю, можливо, москалів, а то й самого Сі Цзіньпіна. Це, певна річ, фантазії. Але фантазії, засновані на бажанні вийти з очевидного глухого кута.
На індійський саміт може прилетіти навіть Джо Байден. Ще президент, але вільна людина, яка вибула з виборчих перегонів. Та мало хто може з’явитися на третьому Саміті миру. Зберігайте віру в хороше, сподівайтеся на краще — і мрії здійсняться. Єдина затримка відбудеться у випадку, якщо на пропозицію сісти за один стіл скаже «ні» самі знаєте хто. І висуне новий ультиматум. Але хто зверне увагу на божевільного старого? Політики обіймуться один з одним за звичаєм Нарендри Моді, а літаючі тарілки з ящерами потонуть у Маріанській западині.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ
Схід — Захід
