9 вересня 1900 року на Тернопільщині народився видатний український учений Олександр Смакула. Його діяльність безпосередньо стосується нашого міста — впродовж року він працював в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, тоді Новоросійському університеті.
Олександр Смакула увійшов в історію науки як один із найвизначніших фізиків XX століття. Завдяки піонерським дослідженням органічних кристалів він став одним із творців квантової хімії. Його праці з проблеми зменшення відбивання світла призвели до відкриття «оптичного просвітлення», що має численні застосування. Видатні результати, отримані Олександром Смакулою в галузі твердотільної електроніки, породили нові наукові й технологічні напрямки, а його класична фундаментальна монографія «Монокристали» (Шпрінгер, 1962) і нині залишається науковим та педагогічним шедевром.
«Кожного окремо зі згаданих доробків, — читаємо у привітанні від імені ЮНЕСКО професора Зіґберта Райтгера учасникам ІІ міжнародного Смакулового симпозіуму з нагоди столітнього ювілею видатного українського фізика, — досить, аби гарантувати, що людство з вдячністю па-
м’ятатиме Олександра Смакулу. Своєю працею він охопив такий широкий обсяг наукових проблем й отримав такі цілковито непроминущі результати, що вже посідає видатне місце в людській історії як один із найбільших творців поступу людства».
Після навчання у Тернопільській гімназії, яку закінчує з відзнакою 1922 року, майбутній фізик вирушає до німецького міста Геттінгена, де вступає до знаменитого університету Георга Августа. На той час там працювали видатні вчені Вернер Гайзенберг, Макс Борн, Роберт Поль та інші. У 1927-у складає докторський іспит й успішно захищає дисертацію. З того ж року працює асистентом у фізичному інституті Роберта Поля, докладає зусиль для розбудови науки на українській землі, друкує свої праці у збірнику Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). Водночас Олександр Смакула відвідує семінари творців квантової механіки Гайзенберга і Борна. На базі поняття квантових осциляторів він зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули».
На запрошення свого колишнього вчителя і земляка, відомого літературознавця, професора Андрія Музички 1928 року приїздить в Україну, щоб працювати в Одеському університеті. Проживши в Одесі трохи більше року, вчений, відчувши вороже ставлення до нього з боку тодішньої влади і скориставшись умовною телеграмою про відкликання до свого керівника професора Роберта Поля, 1929-го повернувся до Німеччини. (Сам професор А. Музичка в середині 1930-х був репресований і вивезений з України.) Опинившись знову в Німеччині, Олександр Смакула очолив лабораторію Інституту медичних досліджень у Гейдельберзі. Досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, стає, фактично, фундатором квантової органічної хімії. Процес трансформації кристалічних вуглеводів електричними збудженнями — електронами називають тепер «інверсією Смакули».
1934 року Олександр Смакула стає директором дослідної лабораторії у всесвітньо відомій фірмі Карла Цейса в Єні. Тут він створює нові оптичні кристали. Винаходить також унікальну сполуку — бромйодид талію, яка ще й сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення. Саме тут він отримує перший у світі патент на спосіб поліпшення якості оптичних приладів (№ 685767), згодом названий «просвітлення оптики».
Наприкінці війни американці вивозять вченого разом з іншими видатними фізиками та інженерами з Німеччини до США, де змушують працювати у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки.
1951 року Смакулу запрошують на посаду професора Массачусетського технологічного інституту (МТІ), де згодом він заснував та очолив лабораторно фізики кристалів, в якій пропрацював близько чотирьох десятиліть. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Зазначимо, що у МТІ тоді працювали науковці світової слави, як-от творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон, визначні фахівці з теорії квантової механіки Джон Слейтер, з теорії інформації — Джеральд Вістер, з комп’ютерної лінгвістики — Ноа Хомський та багато інших. Саме у такій науковій атмосфері творив Олександр Смакула.
Олександр Смакула мав багато ґрунтовних ідей про багаторівневість структури навчального процесу у вищих школах, про гуманізацію й екологізацію освіти, про наукову термінологію, про гармонію фундаментальних й прикладних досліджень, теорії та експерименту.
Помер учений 17 травня 1983 року, похований у м. Бостон (США).
Хочеться вірити, що славне ім’я видатного фізика XX століття Олександра Смакули повернеться в Україну назавжди. З нагоди 120-річчя від дня його народження вчена рада Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова ухвалила рішення про встановлення на фасаді головного корпусу меморіальної дошки О. Смакулі, що було б гідним ушануванням пам’яті геніального українського вченого. Тож ОНУ звернувся до міського голови Г.Л. Труханова з відповідним клопотанням. На превеликий жаль, у відповіді директорки департаменту культури та туризму Одеської міської ради Т.Ю. Маркової отримано безпідставну відмову, цитувати яку навіть трохи соромно. Наразі, ми не певні, що такої ж думки до-тримується і міський голова, а відтак повторно звертатимемося до нього, сподіваючись на розуміння, що увічнення пам’яті видатних особистостей, чиї долі безпосередньо пов’язані з Одесою, є важливим не тільки для університету (як у даному випадку), а й для всього нашого міста.
Ярослав ЛЕПІХ,
доктор фізико-математичних наук,
професор, лауреат Державної премії
у галузі науки і техніки,
віце-президент Українського фізичного товариства.