«Уроки, засвоєні з інших надзвичайних ситуацій, свідчать, що війна матиме прямі й опосередковані наслідки для психічного здоров’я та благополуччя українців. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 20% населення, яке упродовж останніх 10 років проживає в постраждалих від воєнних конфліктів районах, має певну форму психічного розладу — від легкої депресії і тривожності до психозу, і майже кожна десята особа має психічний розлад помірного або тяжкого ступеня. Отже, якщо ми прогнозуємо, що 15,7 мільйона осіб в Україні потребуватимуть психологічної допомоги, то 3,5 мільйона з них матимуть певний розлад психічного здоров’я, а майже 900 тисяч — психічний розлад помірного або тяжкого ступеня»,
— каже Олександра Машкевич, генеральна директорка директорату медичних послуг МОЗ України.
Попри важкі обставини повномасштабної війни, як свідчить дослідження, суб’єктивна оцінка психологічного благополуччя українців є досить високою — 6,7 бала з 9 можливих. Це характерно для всіх демографічних груп і регіонів. Найбільший внесок у відчуття психологічного благополуччя припадає на складову самооцінки (позитивне ставлення респондентів до самих себе). Водночас інструментальні складові благополуччя, такі як здатність до саморегуляції емоцій та опанування складними емоційними станами (емоційна складова) або здатність справлятися з життєвими викликами (складова життєстійкості), оцінюються гірше. Це свідчить про те, що фаза психологічної мобілізації в суспільстві у зв’язку з війною ще триває, але ресурсів для її подальшого підтримання може бракувати.
Суб’єктивна оцінка психологічного благополуччя серед вимушено переміщених осіб, які продовжують перебувати в евакуації, є нижчою, ніж серед тих, хто не був переміщений або вже повернувся додому.
40% опитаних зазнали загрози власному життю та/або були безпосередніми свідками таких загроз через перебування у зоні бойових дій та/або під обстрілами. Понад 41% громадян мають родичів або близьких, які перебували чи перебувають у зоні бойових дій, у тому числі 16% втратили когось з близьких. Перебували в окупації, зазнали безпосередньої загрози насильства або були свідками таких загроз 6% респондентів.
Кожен двадцятий опитаний (5%) пережив або став свідком усіх зазначених типів травмівних подій (обстріли, загроза життю близьких, окупація або полон). Лише 9% заявили, що у жодний спосіб не стикалися із жодною такою подією за період повномасштабної війни.
Більшість опитаних (понад 90%) мали прояви хоча б одного із симптомів посттравматичного стресового розладу, а 57% перебувають у зоні ризику розвитку такого розладу.
Близько 70% респондентів не відчували потреби звертатися по психологічну допомогу протягом останнього місяця. Лише 3% отримували відповідну допомогу і ще 23% хотіли б звернутися до психолога, але поки що не реалізували цього бажання. Майже половина (45%) респондентів визнає, що їм потрібно «наважитися», щоб звернутися по психологічну допомогу. Ще близько третини (30%) готові отримувати психологічну допомогу лише на безоплатній основі. Тільки 34% опитаних знають, куди могли б звернутися по допомогу в разі необхідності, причому серед людей віком 41—55 років частка поінформованих з цих питань суттєво менша — 24%.
Перспективи повоєнного відновлення України значною мірою залежать від рівня емоційної солідарності громадян та поширення в суспільстві культури психологічного здоров’я, яка передбачає передусім готовність розпізнати наявні проблеми і звернутися по допомогу в разі необхідності.
Повномасштабна війна на території України несе серйозні загрози психологічному здоров’ю і благополуччю переважній більшості населення. Протидія цим загрозам та подолання їх деструктивних наслідків вимагає організації національної системи заходів зі збереження та відновлення психологічного здоров’я громадян, чільними складовими якої мають стати:
• створення мережі центрів (ресурсів, платформ, «гарячих ліній») психологічної допомоги населенню, у тому числі на безоплатній основі;
• реалізація широкомасштабної просвітницької кампанії в ЗМІ, спрямованої на популяризацію культури турботи про психічне здоров’я і дестигматизацію людей, які потребують психологічної допомоги;
• розробка єдиних стандартів інформаційного висвітлення подій війни з метою уникнення вторинної травматизації аудиторії через медіа і неухильного дотримання медіаспільнотою цих стандартів упродовж дії воєнного стану.
Вагому роль у координації зусиль професійної психологічної спільноти, центрів ухвалення ци-вільних і військових рішень може зіграти ініційована першою леді Оленою Зеленською Національна програма психічного здоров’я українців.
Дослідження проведене БФ «Майнді» та компанією Kantar Україна спільно з Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України.
Пресслужба
Міністерства охорони здоров’я
Психічні травми війни
