Історія — наука неточна

Уява підказує, що наша війна з росією належить саме до такої категорії. Так, будуть наступи і відступи на зразок воєн на Близькому Сході. У проміжку когось нагородять Нобелівською премією миру, а когось із миротворців уб’ють. Але якщо наші вороги не визнають існування України як держави, то переговори з ними неможливі, а мир — принципово недосяжний. Слід визнати це зараз, не покладаючись на обов’язкову допомогу західних союзників і не закликаючи на допомогу сюжет про протистояння цивілізацій. Хоча таке протистояння справді є.

Із часів міст Міжріччя та єгипетських фараонів одна із цивілізацій витісняла, поглинала або знищувала іншу. Нині на рингу історії — двоє переможців. Родоначальники перших — європейці. Родоначальники других — деспотії усіх видів. Від кремлівських рашистів, китайських комуністів, іранських мулл до африканських диктаторів. 2014 року українці на Майдані зробили вибір на користь Європи. І дев’ять років ми воюємо, обстоюючи цей вибір. Якщо порівнювати нашу ситуацію з війнами держави Ізраїль у ХХ столітті, то сучасне становище України схоже на переддень шестиденної війни 1967-го. Перемога при наступі наших військ можлива. Але поразки ворог не визнає і за нагоди спробує відігратися. Як Єгипет 1973 року під час війни «Судного дня».

Тоді, до речі, арабам відігратися не вдалося. Втрутилися дві наддержави — США та СРСР, які поставили ультиматум перед воюючими сторонами і пригрозили прямим збройним втручанням. Тепер наддержав як стримувального фактора нема. А у Генрі Кісінджера нема сил і можливостей для човникової дипломатії. Та якби й була, путін — не Брежнєв. Розумні аргументи на кремлівського фюрера не діють. Не діють резолюції ООН, не діють економічні та персональні санкції. Не діє нічого, крім сили, але саме до неї західні країни намагаються не вдаватися. Щоб не спровокувати — хай їй грець — ескалацію.

«Кіпрського» варіанту не буде

Не хочете ескалації — майте війну без кінця, як ще рік тому зауважив президентові США Байдену колишній британський прем’єр Джонсон. Але українська війна без кінця за океаном мало кого лякає. Мільярди доларів американської військової допомоги Україні втілюються в замовлення корпораціям американського ВПК і пожвавлюють економіку так само, як за Рузвельта постачання техніки і зброї в СРСР та Великобританію. Велика Британія, до речі, як і США, розраховує, що її корпорації виграють від постачання зброї в Україну. І дозволять модернізувати армію за рахунок зростання податкових відрахувань.

У Старій Європі перспективою довгої війни в Україні стурбовані більше. Втрати корпорацій від виходу з російського ринку — величезні. Переорієнтація енергетики на скраплений або дорогий норвезький трубопровідний газ коштує чималих грошей. Це не перекриває і половини прибутків від зростання вітчизняних ВПК Італії, Франції та Німеччини і від продажу цими країнами зброї Україні. До того ж, від розмов про збільшення дотацій у НАТО довелося реально збільшити внески до каси Північноатлантичного альянсу.

У Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії та країнах Балтики приводів побоюватися затяжної війни в Україні набагато більше. Але ці приводи інші. Як і всі держави НАТО, вони тривалий час вважали себе захищеними гарантіями 5-го пункту Статуту блоку. Але міжнародні гарантії, як свідчить досвід останнього часу, добре забезпечують безпеку під час тривалого миру, а у воєнний час швидко перетворюються на фікцію. Хто знає, як поведуть себе «стовпи» НАТО, якщо всупереч очікуванням росія спробує випробувати на міцність оборону Естонії, Латвії чи Литви? Адже є прецедент 1974 року, коли, попри зобов’язання, Північноатлантичний альянс не припинив агресію Туреччини на Кіпрі.

Нині у пресі та серед західних політиків широко обговорюється варіант «українського Кіпру». Із фактичним закріпленням російської окупації двох областей України (Луганської та Донецької) й АРК Крим. За одночасного виведення військ агресора з частини окупованих Запорізької та Херсонської областей. Найпросунутіші з «миротворців» пропонують сторонам замість весняних наступів і контрнаступів негайно сісти за стіл і схвалити план, який збереже десятки тисяч життів солдатів і мирного населення.

Цей план, скажемо прямо, нездійсненний. Не лише тому, що закріплює за окупантами перевагу. Не тільки тому, що для нас він дорівнює поразці у війні, а реалізація його змете українську владу дощенту. Цей план відкине путін. Як і Гітлер, він не здатний до будь-яких компромісів. Йому потрібна не поразка, а знищення України та українців. Завоювання не частини, а всієї нашої країни. У «спе-ціальній військовій операції», як заявив сам диктатор, усе йде за його планом. І терміни завершення СВО не обмежені.

Ми, до речі, теж не обмежені у бажанні захистити себе, своїх дітей, солдатів і цивільне населення. А успіх залежить від того, наскільки швидко переможемо ворога.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ