Щоб мова стала рідною, нею потрібно думати
Сперечатись про те, яке Одеса місто — російське чи українське — невдячне заняття. Одеса — це однозначно Україна, і всіх, хто хоче посперечатися зі мною, можу надіслати… до географічних карт та історичних документів.
Одесити розмовляють мовою до якої звикли
Проте так склалося, що в Одесі є своя власна мова, яка складається з суміші багатьох мов. Зараз багато хто з тих, хто досконало володів ним, живе в інших країнах, а основна маса одеситів, що залишилися, використовує для спілкування російську мову. Ну, кажуть одесити російською! Так вийшло, що тепер робити? Вони говорять тією мовою, якою звикли, і навіть ті, хто повністю переходить зараз на українську, часто зриваються на більш звичну російську.
Безумовно, закон про мову потрібно дотримуватися, але ж це не закон про податки, які платимо, наприклад, з десятого числа, і точка. Одного бажання повально та миттєво перейти українською мовою мало. Багатьом її потрібно ще вивчити, і ця справа не одного місяця і навіть не одного року.
Думати українською мовою
Щоб мова стала рідною, нею потрібно думати, а це вийде тільки тоді, коли зміниться хоча б одне покоління, що розмовляє лише українською. Тому в мовному питанні головне — терпіння та доброзичливість, оскільки грубий примус, навіть у шляхетних цілях, викличе виключно неприйняття та протистояння. А зараз протистояння, погодьтеся, нам ну ніяк не потрібне.
Ось, хоч убийте, не розумію, чому ми боремося не з путінським режимом, а з російською мовою та культурою. Боротися з будь-якою культурою — російською, турецькою, казахською, індійською чи там новогвінейською можуть лише варвари. Але ж ми європейська держава і захищаємо нашу свободу, культуру та європейські цінності! Ну, а тим, хто з піною біля рота звинувачує російськомовне населення міста в зраді та використанні «мови окупанта», хочу поставити запитання: а ви завжди дотримуєтеся всіх законів і правил?
Бути послідовними та логічними
Повторюся: я не закликаю ігнорувати закони, тим більше закон про мову. Просто потрібно бути послідовними та логічними: якщо дотримуватися законів, то увсіх, без винятку. А щодо мови, то, гадаю, обом сторонам — як російськомовним, так і «щирим українцям», треба не ставати в менторську позу, а ставитися один до одного з великою довірою, доброзичливістю та щирістю. І тоді виявиться, що ми справді один народ, а не дві команди, які тільки й роблять, що шукають привід ткнути іншого носом у помилку, як цуценя, що нашкодило, — у калюжу.
Можливо, в чомусь я помиляюся, але дуже хочеться, щоб і ті, хто розмовляє українською та ті, хто розмовляє російською, нарешті, порозумілися. Вірю, що їм усім дуже скоро стане внагоді українська.
