Ліки за рецептами: чому виник аптечний ажіотаж?

Нервовість у чергах, масові закупівлі ліків «на потім» – ось що відбувалося 31 березня у багатьох аптеках України. У зв'язку з чим був весь цей нездоровий ажіотаж?

На початку було слово. В черзі

У цій ситуації все, як у Новому Заповіті, сказано: «На початку було слово».

Це тільки в поезії «нам не дано вгадати, як слово наше відгукнеться». А в інтернеті дуже навіть дано: помітний заголовок новини – це вже 50% гарантії, що на сайт зайдуть. Більше заходів – більше платної реклами. Ось і поспішили деякі видати на гора заголовки, що у нас з 1 квітня ВСЕ ТІЛЬКИ за електронними рецептами. І «пішла вода по трубах» – народ, і без того нервозний, запанікував і з низького старту рвонув до аптек.

До речі, помиляються ті, хто припускав: мовляв, цей шухер організувала аптечна мафія, щоб кишені собі щільніше набити. Наприклад, ваш покірний слуга теж вистояв чергу (до 70-ти років свій букет накопичився, і я обіцяю «100 грамів і пончик», якщо мені покажуть такого ж «в’юнака», який не поїдає пігулки). Так от, придбав я дещо на рік уперед, і тепер вони моїх грошей не побачать. Тож баш на баш виходить.

А ось ще про що говорили в черзі, роздратовані цією «хріновиною» з електронними рецептами. Мало кого втішила перспектива відстояти годинку-другу ще в одній черзі – по рецепт до сімейного лікаря. Солідарний: саме в такій черзі у передвоєнному Херсоні троє моїх знайомих підчепили ковід. Один прийшов по направлення до офтальмолога, двоє – з приводу гіпертонії. На жаль, але людину, яка потребувала консультації щодо очей, незабаром оглядав патологоанатом… Як то кажуть, інших вже немає, а тих долікують.

Так, можна не йти по рецепт до сімейного, а попросити, щоб він надіслав його мобілкою. А де, скажіть на милість, така можливість у мільйонів вигнаних війною з власних будинків людей, які втратили телефони, контакти? А де самі сімейні лікарі: всі живі-здорові, працюють у своїх кабінетах? Ніхто не помер, не загинув на фронті, в окупації, не емігрував? Коротше кажучи, безліч поганих думок витала в головах наших співгромадян, які стояли 31 березня в аптечних хвостах. Вважаю, що квінтесенцією всієї цієї нервозності може стати фраза бабусі, яка стояла за мною в черзі: «І путін, падло, жити не дає, а тепер ще ЦІ додають».

Театр абсурду

Адже насправді виявилося, що нічого страшного не сталося: просто чергова драма у нашому театрі абсурду. Виїденого яйця ця «проблема» не варта за своєчасної реакції та коментарів МОЗ. Ось що зрештою заявив міністр Віктор Ляшко (стисло):

– Ми просто запровадили додатковий сервіс – електронний рецепт. Всі інші правила відпуску (ліків – прим. автора), контроль, який був у довоєнний період, залишаються і сьогодні. Не змінилася жодна ситуація щодо посилення контролю відпуску.

Опа-опа, за вікном Європа

Серед інформації, яка відразу ж «раптом» лавиноподібно з’явилася, прозвучало, що електронні рецепти – це крок на шляху України до Євросоюзу. Загалом, рухаємося до стандартів західної охорони здоров’я. Так, ліків без рецепта там не купиш – знаю це з власного досвіду.

2005-го я у складі групи з десяти херсонських журналістів на запрошення Держдепа США для обміну досвідом три тижні прожив в Алабамі. Було кілька внутрішніх авіаперельотів, і під час одного з них непомічений мною легкий нежить через перепад тиску викликав сильний вушний біль. Зайшов з перекладачкою до аптеки в Атланті. Середній палець мені звичайно не показали, але послали – до лікаря по рецепт. Біль – хоч лягай і вмирай. Добре, що із собою був флакон рідного херсонського коньячку – попустило.

Інша річ у нас: 1 квітня як журналістський експеримент я попросив в аптеці рецептурний антибіотик. При собі про всяк випадок мав паспорт з херсонською пропискою, довідку переселенця і легенду: мовляв, самі ми не місцеві, відстали від літака, допоможіть, чим можете, ліки потрібні рідному дідусеві для лікування плоскостопості. Нічого не знадобилося! Аптекарка, стукаючи по комп’ютерній клаві, озвучила суму.

Так, між іншим, на шляху до західних стандартів охорони здоров’я ми маємо ще потужну перешкоду. Там, за великим рахунком, заборонено рекламу ліків у ЗМІ. А тут вас, читачі, впевнений, як і мене, вже давно нудить від реклами ліків з телеекрану, хай навіть безрецептурних. Якщо влада вирішила подовжувати нам життя, борючись із самолікуванням, то навіщо ж дражнити народ їхньою рекламою? Мільярди крутяться навколо ліків. І вони, образно кажучи, лежать на одній чаші ваг. А на другій – перспектива нашої євроінтеграції. Сподіватимемося, що переважить друга чаша. Здоров’я вам, шановні читачі!

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса