В Україні триває весняна посівна кампанія. З південних регіонів вона поступово рухається на північ і сьогодні йде уже в усіх областях. Стартові умови сприятливі — зима була сніжною і ґрунт отримав досить вологи. Але є дві вагомі проблеми:
- Україна, з окупацією внаслідок російської агресії близько 20% території, втратила значну частину посівних площ. Причому найкращих — на півдні країни. Більше того, зараз навіть на неокупованих територіях багато аграріїв побоюються щось сіяти на відстані 100 км від лінії фронту.
- Війна, що почалася в Перській затоці, створила проблеми як з дизельним паливом (через подорожчання нафти), так і з мінеральними добривами, адже їх основою є аміак, при виробництві якого, у свою чергу, основною сировиною є природний газ.
«Політарена» поговорила з експертами сільськогосподарської галузі та з’ясувала: які в Україні цього року перспективи отримати врожай і чи існує, у зв’язку з названими проблемами, загроза продовольчої безпеки країни.
Як визнав заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький, посівна цього року має свої особливості.
«Серед ключових викликів — суттєве зростання вартості пального, а також подорожчання мінеральних добрив під впливом глобальних ринкових факторів. Це створює додаткове фінансове навантаження на аграріїв, проте не ставить під загрозу проведення посівної кампанії», — заявив він, наголосивши, що держава докладає максимум зусиль та координує ситуацію, щоб гарантувати наявність пального та добрив.
Тут, слід зазначити, посадовець має рацію — і щодо додаткового фінансового навантаження на аграріїв, і щодо того, що проведенню посівної компанії нічого не загрожує. Питання в тому, яку ціну доведеться сплатити аграріям.
«Зараз, щоби провести посівну, нам необхідно 10 мільйонів тонн дизельного палива. У даний час в оптових продавців, які продають паливо бензовозами, дизель дорожчий, ніж у роздріб на автозаправках! Минулого року, коли ми збирали врожай, дизель в оптовиків коштував до 50 гривень за літр, зараз — 89. А на АЗС — до 85 гривень за літр. Але що робити — не їздити ж на заправки з каністрами… А сіяти у будь-якому разі треба», — розповів співзасновник агрофірми «Партнер Агро Груп» Віктор Марченко. Компанія працює у Полтавській області, займається вирощуванням пшениці, кукурудзи та соняшника.
Щодо мінеральних добрив, то вони подорожчали на 30—35%. Що не дивно. Української сировини для виробництва аміаку бракує: найбільше Шебелинське родовище природного газу — під регулярним ракетним обстрілом агресора. А на імпортну сировину теж зараз розраховувати складно, з огляду на ситуацію в Перській затоці. Зокрема — у Катарі, другому після США найбільшому експортеру газу у світі.
«У нас зараз працюють (і то десь на 50—70% потужності) лише два підприємства-виробники карбамідів — азотних мінеральних добрив. Це — «Рівнеазот» та черкаський «Азот». За найкращих часів заводів було шість. Ще — «ДніпроАзот» (Кам’янське), Одеський припортовий завод, «Сєвєродонецьке об’єднання «Азот» та «Концерн Стирол» у Горлівці. Звісно, добрив не вистачає», — зауважив президент Спілки хіміків України Олексій Голубов.
«Ми замовили на черкаському «Азоті» машину добрив на завтра, прийшла аж за тиждень. Добрив справді чи нема, чи їх не вистачає на всіх. Наскільки я знаю, взимку вони мали проблеми з виробництвом через електроенергію», — підтверджує Віктор Марченко.
При всьому цьому — подорожчанні та дефіциті палива і добрив — аграріям ще й бракує оборотних коштів, щоб хоч якось вийти із ситуації.
«В Україні величезна проблема пов’язана з тим, що кредитна система працює огидно. Раніше уряд багато «піарився» на програмі «Доступні кредити 5-7-9%», спрямованій на підтримку малого та середнього бізнесу. Зокрема — аграріїв. А що зараз? Програму сміливо можна назвати «14-17%». Адже за рахунок доступних кредитів можна було б хоч якось пом’якшити різке подорожчання дизпалива та карбамідів», — вважає голова Аграрної спілки України Геннадій Новіков.
Що цікаво (і досить позитивно): скорочення посівних площ через війну на загальну ситуацію із врожаєм впливає мало. Річ у тім, що навіть до 2022-го збір зернових та інших сільськогосподарських культур суттєво коливався з року в рік. Часто відрізняючись на 5—15% у звичайних умовах і до понад 30% за несприятливих погодних умов (посуха, зливи та інше). Наприклад, загальний урожай 2021 року перевищив показник 2020-го на 32%.
За словами Геннадія Новікова, тимчасова втрата 20% територій не дорівнює втраті 20% посівних площ.
Проблема нестачі мінеральних добрив набагато серйозніша. У структурі витрат за виробництво пшениці, наприклад, вони займають 35—40%. Не внесли достатньо добрив — недоотримали врожай.
«Якщо у 2021 році ми виробили 5 з лишком мільйонів тонн азотних добрив, то торік — десь на рівні 1,7 мільйона тонн. А імпортувати готові добрива, скажімо, аміачну селітру — вкрай небезпечно. Пам’ятаєте, як у 2020-у в порту Бейрута вибухнула аміачна селітра? Пів міста знесло», — нагадав президент Спілки хіміків України Олексій Голубов.
Попри все, є ще одна гарна новина: навіть найгірший урожай, зібраний цього року, ніяк не вплине на продовольчу безпеку України.
«Усі обсяги пшениці, які збираються останніми роками, — десь на рівні 20—25 мільйонів тонн. А потреба України у ній — близько 5 мільйонів тонн. Тож за будь-яких негативних розкладів для українців усе буде нормально. Так, бракує жита — нам його необхідно на рік 300 тисяч тонн. У 2025-у зібрали 200 тисяч. Але тут ідеться не про продовольчу безпеку, а про смаки наших громадян. Великим зернотрейдерам ця культура прибутку не приносить, вона не дуже популярна на Заході. Відповідно, аграрії вирощують її дедалі менше. Тож якщо хтось і постраждає від зменшення врожаю пшениці, то це зернотрейдери», — прогнозує голова ради директорів асоціації «Укр-хлібпром» Олександр Васильченко.
Аналогічна ситуація спостерігається і в галузі олійних культур. Україна, попри війну, впевнено посідає перше місце у світі з експорту олії, контролюючи понад третину глобального ринку.
«Минулого року ми вийшли на рівень виробництва олійних культур десь 10 мільйонів тонн по соняшнику, 5 мільйонів — по сої та 3 мільйони — по ріпаку. До великої війни ми мали 6 мільйонів гектарів посівних площ, зараз з’їхали до 5 мільйонів. Але це абсолютно не критично. Внутрішнє споживання соняшникової олії в Україні зараз становить близько 240 тисяч тонн на рік. А виробляємо її близько 4,7 мільйона тонн. 95% іде на експорт. Тож, у гіршому випадку, буде менша валютна виручка», — зазначає генеральний директор асоціації «Укр-оліяпром» Степан Капшук.
За його словами, в той час, коли країна-агресор намагається знищити нашу портову інфраструктуру та переробку, ми будуємо нові переробні підприємства й нарощуємо експорт залізницею.
«Проблеми із продовольством нам не загрожують. Україна — це світова житниця, аграрний Кувейт», — резюмує голова Аграрної спілки України Геннадій Новіков.
Андрій КУЗЬМІН
Важкий шлях до врожаю
