ВЕРНІСАЖ МОЄЇ МРІЇ: мистецтво як оберіг душі

У Виставковій залі Одеського історико-краєзнавчого музею відбулася подія, яка стала яскравим символом незламності духу й любові до життя – відкриття художньої виставки «Вернісаж моєї мрії».

Цей вернісаж народився з болю війни, але промовляє до нас мовою краси, натхнення й світла. З перших днів повномасштабного вторгнення музей став прихистком не лише для експонатів, а й для людей – одеситів і внутрішньо переміщених осіб із Херсона, Каховки, Армянська, Запоріжжя, які шукали підтримки й душевного зцілення. Тут було започатковано курс арт-терапевтичних майстер-класів, ініціаторкою та кураторкою яких стала художниця, психологиня Віолетта Лашкул.

Крок за кроком вона повертала людям віру в себе, в життя, у майбутнє – через фарби, через лінії, через магію українського петриківського розпису. Жінки, котрі ніколи не тримали пензля в руках, вчилися творити і разом знаходили спокій. Палітра їхніх емоцій перетворювалася на квіткові композиції, казкових птахів, граціозних павичів – символи надії та краси.

Дуже символічно, що свої картини учасниці створювали на фанері, якою були закриті музейні вікна після повітряної атаки. Так уламки війни стали основою для витворів мистецтва, доказом того, що навіть крізь темряву проростає світло.

«Вернісаж моєї мрії» – це не просто виставка. Це – свідчення людської сили, єдності та любові. Кожна робота – мов послання глядачеві: про важливість внутрішнього світла, про цінність миру, про віру в красу попри все.

Відкриття виставки стало святом. Не завадили ані повітряні тривоги, ані відключення світла, ані неспокійні ночі. Усі присутні відчували: у цій залі зібралися люди, які попри біль змогли віднайти себе у мистецтві, об’єднатися у творчу групу під символічною назвою «Палітра». Вони різного віку — від 25 до 84 років, різних професій, але об’єднані спільною долею і внутрішнім покликом.

На виставці представлені і неповторні полотна самої Віолетти Лашкул. Її Козак Мамай — в образі сонця, яке оберігає й веде крізь темряву, а також «Дерево життя», що символізує тяглість поколінь, силу любові й незламність духу, — стали духовними осями вернісажу.

Цей мистецький проєкт — не про війну. Він — про людину, яка всупереч війні творить красу. Він про те, що навіть у найважчі часи наш народ залишається народом творців, людей із великим серцем і відкритою душею.

«Вернісаж моєї мрії» – це мрія, яка стала дійсністю. І нехай таких мрій, втілених у життя, буде все більше.