Останнім часом у засобах масової інформації і на політичних «кухнях» у мережі стало модним розмірковувати про те, що наша держава при шостому президентові набуває рис режиму, який існував при президентові четвертому. З концентрацією влади в одних руках, з використанням правоохоронної системи для переслідування політичних супротивників, з перетворенням Верховної Ради на інструмент, де більшість штампує закони, спущені з Банкової. У сумі це означає реванш.
У КРАЇНІ ПІРАМІД
Частина правди в таких оцінках є, але це невелика частина правди. Режим, який уже більше року будує президент Зеленський, за багатьма показниками поступається режиму Януковича. І, прямо скажемо, завдає Україні набагато більшої шкоди. Піраміда Віктора Федоровича будувалася за проєктом Кремля і в ідеалі повинна була конвертувати фінансову залежність України в абсолютну політичну залежність від Росії. Будівництво такої піраміди, як ми знаємо, призвело до опору народу, до Революції Гідності і до агресії сусідньої держави.
Піраміда, яку на наших очах і нашими руками зводить президент Зеленський, від піраміди Януковича відрізняється тим, що будується без жодного проєкту, фактично на піску і крім тотального руйнування «вертикалі», тобто збалансованої системи управління, ні до чого, крім хаосу, принципово привести не може. Українська «вертикаль» поки що має запас міцності і тримається на фінансово-промислових групах (ФПГ), які очолюють олігархи. Ці групи податками наповнюють чималу частину державного бюджету. І вони ж прихованими від оподаткування грошима «змащують» машину управління.
Причому, без тіньових грошей і без корупції на всіх рівнях державна машина України, на жаль, взагалі працювати не може. Саме ця даність змусила п’ятого президента зробити вибір на користь збереження олігархічної піраміди, збудованої Кучмою і зацементованої Януковичем. В умовах війни тільки такий вибір дозволяв зберегти незалежну державу. І зберіг для тих, хто зараз збирається Україну зруйнувати.
Для руйнівників нашої країни суд над Порошенком не вирішить жодної з проблем, створених за часи незалежності України. На короткий час він дозволить об’єднати навколо Зеленського борців за справедливість, ненависників олігархів і тих, хто, захищаючи країну, не хоче воювати. Це дасть можливість «слугам» утримати владу. Але після суду над Порошенком (незалежно від його результату) несправедливість в Україні не зникне, а інтереси ФПГ, включаючи корупцію, як і раніше, домінуватимуть в українській політиці. У будь-якому випадку замість частково зруйнованої і постраждалої від «реформ» вертикалі доведеться будувати нову. За наші з вами гроші. Але це перспектива майбутнього, справа великого реваншу.
ХТО «ПОТЕРПІЛИМ» БУДЕ У ПІДСУМКУ
Зараз у рамках підготовки нового курсу в Україні відбувається реванш малий. Ініціатива повороту в минуле у рамках його підготовки не завжди і не обов’язково виходить з Банкової. Хоча б тому, що у випередженні подій і в загостренні ситуації в даний момент не зацікавлені глава держави та його оточення. Скасування чинного закону про функціонування державної мови, наприклад, може спочатку об’єднати, а потім спровокувати масові виступи національних сил, частина яких конкурує між собою і продовжує підтримувати «слуг народу».
Установки керівника Офісу президента Єрмака (у ставленні до окупованих територій на Донбасі) і залучення до роботи ТКГ «представників окупованих територій» уже призвели до фактичного паралічу роботи у Тристоронній контактній групі в Мінську. А заяви щодо подачі української води до Криму з боку впливових чиновників нової влади загрожують визнанням анексії Криму Росією більшістю держав світу де-факто.
До числа ударів під дих України слід віднести також кадрову політику Зеленського загалом. Коли компетентні і кваліфіковані управлінці зміщуються з посад і замінюються, в кращому випадку, непідготовленими співробітниками другого ешелону, а в гіршому — представляють кадри з команд КВК або менеджерів «95-го кварталу». Коли військові, які проявили себе в бойових умовах, звільняються, а на їх місце призначаються лояльні до нової влади люди. Про підготовленість полі-тиків, яких натаскували після перемоги «Слуг народу» в Трускавці і навчали стояти по струнці і ходити строєм, — і говорити нічого. Результати їх політики і руйнівна сила прийнятих ними законів проявляться не скоро, але спрацюють напевне.
Наразі ж запущений і за допомогою слухняної правоохоронної системи приводиться в дію механізм шпилькових уколів, переслідувань, спрямованих проти патріоток України, таких як Тетяна Чорновол, Маруся Звіробій і Софія Федина, які нібито погрожували життю чинного президента. Таким чином, готується ґрунт для оформлення підозр у скоєнні злочинів тими, хто брав участь у Революції Гідності на Майдані в 2013—2014 роках або відстоював інтереси української нації на своєму робочому місці, як колишній директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Влада «слуг народу» не оминає увагою і засоби масової інформації, які не виявляють гарячої любові до шостого Президента України і не є трансляторами всенародної до нього любові. Великі ТРК, щоправда, належать олігархам, але з окремими телеведучими вже пробують розібратися за допомогою судів. І в цьому випадку іноді доходить до анекдоту.
Наскільки пам’ятаю, художник Сергій Володимирович Поярков у притаманній йому манері паплюжив кожного з президентів України. Ну, може, крім Кравчука. Не встиг просто. Жанр «дискусій», у яких бере участь Поярков, за стилем близький до політичного шоу «95-го кварталу» — гумор нижче пояса, грубість від тім’ячка до п’ят. От тільки ведучого телеблогів на телеканалі «Прямий» хочуть судити не за якість гумору, а за образу президента Зеленського в ефірі.
Якщо згадати, скільки разів у пресі, на радіо і на ТБ ображали Кучму, Ющенка, Януковича і Порошенка — в енциклопедії місця забракне. Але президенти країни вважали себе вище образ. До суду не зверталися. Зеленський звернувся. Він став у справі Пояркова потерпілим. Потерпілим Володимир Олександрович в історії України і залишиться, чим би не закінчився суд над художником.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
НЕ РЕВАНШ. АЛЕ ГІРШЕ ЗА РЕВАНШ