Сумний ювілей, або Кому заважає музей уславленого письменника?

Депутати Левадівської сіль­ської ради на чолі з Оле­гом Котвіцьким одностайно проголосували за перенесення Ме­­­­­­­­­­­­­мо­­­ріального музею письменника С.І. Олій­ника (фі­лія Оде­сь­кого літературного музею), який протягом 36 років ташується у приміщенні колишньої земської школи, у непристосовану для експонатів садибу письменника та недобудовану поряд так звану художню галерею. 

Свого часу уславлений земляк теперішніх левадівців навчався у цьому приміщенні і пішов з рідного села підкоряти літературний Олімп. Поет-гуморист, сатирик Степан Іванович Олійник майже чотири десятиліття віддав праці в літературі і понад п’ять десятиріч – журналістиці. Цю людину знали – без перебільшення – всі жителі СРСР і за кордоном. Після смерті гумориста вдячні земляки у 1983 році коштом місцевого колгоспу та за сприяння районної влади відкрили у Левадівці його Меморіальний музей. Більше чверті століття опікується спадщиною письменника, популяризуючи його актуальну дотепер творчість, заслужений працівник культури України Валентина Панкова, яка вкрай обурена таким перебігом подій. 

Мотиватором такого блюзнірського дійства (інакше не назвеш) по відношенню до пам’яті славетного С.І. Олійника з боку депутатського корпусу Левадівської сільради стала заява чиновників від освіти, що у селі потрібно розширювати дитсадок, а вільних приміщень у школі немає. Тому музей необхідно прибрати з території школи. 

Виносячи це необдумане рішення, керівництво сільради не врахувало, що освітянський комплекс у Левадівці, як і всі інші, є власністю територіальної громади Миколаївського району й передано в користування райдержадміністрації. І будь-яке рішення стосовно долі цього приміщення має виносити виключно районна рада. Тож, в першу чергу, левадівські обранці  перевищили свої депутатські повноваження, що підтвердив у телефонній розмові голова райради Віктор Купченко. По-друге, Меморіальний музей С.І. Олійника входить до переліку музеїв України, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. Це рішення затверджене відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2000 р. №209. Тож депутати з Левадівки не лише порушили чинне законодавство, а й посягнули на державну власність. По-третє, керівництво КП «Одеський літературний музей» уклало з відділом культури Миколаївської райдержадміністрації угоду про оренду приміщення до 2029 року. 

Директорка музею В. Панкова вкрай обурена, що у Левадівці знайшлися «герострати», які хочуть знищити народне надбання. Адже з вишуканою експозицією Меморіального музею С. Олійника у Левадівці з часу його існування  ознайомилися близько 40 тисяч пілігримів з багатьох куточків колишнього СРСР, України, ближнього і дальнього зарубіжжя. Сотні письменників, артистів, журналістів щороку навідуються сюди, щоб «спити з чаші Сміхограю» та набратися творчого натхнення. 

До 100-річчя від дня народження Степана Олійника, у 2008 році, літмузеївці спромоглися  капітально відремонтувати приміщення свого філіалу та кардинально оновити експозицію. За словами В. Панкової, аби музей працював повноцінно, в нього потрібно вкладати гроші. Торік тут було замінено вікна на енергоощадні, цьогоріч депутат обласної ради Князь Хачатрян власним коштом облаштував доріжку. 

Варто зазначити, що нині питання культури чи туризму – стратегічне. У нас фронт не лише на сході України – фронт триває й на культурній ниві, який не менш важливий, ми не можемо його програти. Адже Донецьк і Луганськ – не лише результат певних військових дій, це результат багатолітньої відсутності там української культури, мови, історії. Про це слід пам’ятати. Ми повинні тримати цей культурний фронт і на Одещині заради тих хлопців, які тримають фронт на Сході країни. Зважте, як тішитимуться росіяни, дізнавшись, що в Україні нищать музей Степана Олійника, якому немає аналогів в Україні та його межами. Принагідно треба додати, що цьогоріч виповнюється двадцать років, як сільський музей взяв під свою опіку Одеський літературний музей.  

Дізнавшись про необдумане рішення земляків щодо перенесення музею батька, донька поета-гумориста Леся  Олійник пообіцяла його відстоювати.

– 3 квітня ми відзначали 111-ту річницю від дня народження мого батька. Стало традицією (з 1982 року) проводити на Одещині – його малій Батьківщині – фестиваль. Спочатку це були «Олійниківські читання», з 1999 року форум отримав назву «Ярмарок сміху», а 2011-го його почали проводити як Міжрегіональний фестиваль гумору й сатири «Степанова весна». Нам вдалося видати книжку «Вибраних творів», до якої увійшли прозові, дитячі, гумористичні, сатиричні твори і переклади. Є там і суперпопулярний фейлетон «Пес Барбос і повчальний крос», який геніально екранізував Леонід Гайдай (ця комедійна короткометражна стрічка у 1960-х стала лідером прокату), де зіграли Георгій Віцин, Юрій Нікулін і Євген Моргунов. Пригадую, як, приїхавши на фестиваль у Левадівку, Моргунов зізнався: «Якби не було Степана Івановича, не було б і нашої акторської трійки! Бо після виходу на кіноекрани цієї комедії розпочалася наша кінобіографія, – розповіла мистецтвознавець Леся Олійник. –  Степан Олійник писав: «Усе, що взяв від вас з любов’ю, з любов’ю і віддаю»... Коли поховали батька, земляки сказали, що не забудуть свого знаменитого земляка, і заснували щорічний фестиваль і Всеукраїнську літературну премію, нині «Степанова весна» відбулася вже в тридцять восьме і відзначили вже 57-го лауреата (у номінаціях «Поезія» і «Журналістика») та Меморіальний музей. Тепер йому загрожує виселення у  непристосоване місце. На мою думку, це плювок на все добре, що за життя зробив для своїх земляків і для розвитку  всього району мій батько Степан Олійник. 

Стосовно розвитку дошкільної освіти, то у 2012 році на капремонт дитсадка з обласного бюджету першочергово було виділено майже 300 тис. грн. Проте колишній маєток пана Гижицького перетворено на руїни…  

Юрій Федорчук